Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 132

— Ви не підете в Холівуд, — сказав Дік.

— Як ти сказав? Не піду? — спитав рицар.

— Послухайте, сер Деніел, сьогодні — моє весілля, — сказав Дік, — і сонце, що зараз зійде над світом, осяє мій найщасливіший день. Вашим життям ви повинні заплатити, двічі заплатити, за убивство мого батька і за спроби вбити мене. Але я сам зробив чимало поганого, я став причиною смерті багатьох людей, і в цей щасливий день я не хочу бути ні суддею, ні катом. Навіть коли б ви були дияволом, я не зняв би на вас руки, а дозволив би вам іти своєю дорогою. Просіть прощення в Бога, а я вам прощаю. Але в Холівуд я вас не пущу. Я стою на боці Йорка і не дозволю шпигунові пролізти в наш табір. Запевняю вас, що коли ви зробите хоч один крок до Холівуда, я гукну найближчу сторожу, щоб вас схопили.

— Ти знущаєшся з мене, — сказав сер Деніел. — Тільки в Холівуді я можу бути в безпеці.

— Це мене не обходить, — відказав Річард. — Ідіть на схід, на захід або на південь, але на північ я вас не пущу. Холівуд для вас закритий. Ідіть і не спробуйте повернутись, бо, як тільки ви підете, я попереджу всі сторожові пости, і вони так пильно стежитимуть за всіма пілігримами, що навіть коли б ви були самим дияволом, вам не пощастило б прослизнути в Холівуд.

— Ти прирікаєш мене на загибель, — похмуро сказав сер Деніел.

— Я не прирікаю вас, — відповів Річард. — Якщо ви хочете помірятись зі мною відвагою — викликайте мене, і я радо прийму виклик, хоч, можливо, це буде зрадою щодо моєї партії. Я битимусь з вами сам і нікого не покличу на допомогу. Таким чином з чистим сумлінням я помщуся за свого батька.

— Е, ні, — сказав сер Деніел — У тебе довжелезний меч, а в мене кинджал.

— Я покладаюсь на ласку неба, — промовив Дік, шпурнувши меч у сніг позад себе. — А тепер, якщо лиха доля наказує вам, — виходьте, і коли буде Господня ласка, я нагодую вашим м'ясом вовків.

— Я тільки перевіряв тебе, Діконе, — відповів рицар, невдало прикидаючись, що сміється. — Я не хочу проливати твою кров.

— Ну, тоді йдіть звідси, поки не пізно, — сказав Шелтон. — Через п'ять хвилин я покличу сторожу. Я й так занадто терплячий. Якби ви були на моєму місці, то я був би вже зв'язаний.

— Добре, Діконе, я піду звідси, — промовив сер Деніел. — Коли ми зустрінемось іншим разом, ти пошкодуєш, що вчинив зі мною так жорстоко.

З цими словами рицар повернувся й пішов у глибину лісу. Дік із змішаним почуттям жалю й ненависті дивився, як він швидко й обережно віддалявся, раз у раз кидаючи люті погляди на юнака, який пощадив його і якому він, проте, не довіряв.

Ось рицар підійшов до купки дерев, так густо обплетених плющем, що навіть взимку за їх стіною нічого не було видно. Раптом звідти почувся мелодійний звук спущеної тятиви, у повітрі промайнула стріла і з криком болю й люті танстольський рицар упав обличчям у сніг.