Читать «Чорний лабіринт. Книга третя» онлайн - страница 45

— То що там за новини? — запитав Федір, гортаючи черговий опус пана Заграви.

— Ой, що було, що було… Але спочатку, щоб не забути… Сам! Просив передати тобі вітання й глибоку подяку.

— Хто?

Кислицький перехилився через стіл і прошепотів Федорові у вухо.

— Микола Лебедь…

— За що така честь?

— Ну, за все, що ти мені там, як виходив од Стецька, розказав…

— А що я вам розказав? Нічого я вам не розказував. До себе запрошував, а розказувати…

— Ну, ну, нехай так… Того, що ти сказав, виявилося досить. Лебедь уже й сам дещо знав, а ти лише підтвердив…

— Та що ви таке говорите, вибачте на слові, шановний… Не вплутуйте мене у ваші справи.

— Правильно, Федю, правильно… То найкраще, — погодився старий, однак втриматись, не розповісти про те, до чого особисто був причетний, що розпирало його, вже не міг. — Отож, коли ми зайшли, Степан стояв білий, як стіна, а Стецько… Мені на них просто жаль було дивитися. Матла подав ультиматум, підписаний Лебедем, і мандат від Кука. Степан схопив, читає, а руки тремтять, як у паралітика. Дивиться в ті папери, довго так дивиться, а потім і каже: «Це ви принесли смертний вирок усій ОУН». Так і сказав. А далі: «Триумвірат — каїнова вигадка Лебедя. Він хоче перетворити нас на маріонеток. Сидітиме за океаном і смикатиме звідти за ниточки! Ваш мандат я не прийму доти, доки не побачу, що він справжній, а не сфальшований. Документ з правдивими підписами і печатками, а не якась там радіограма, невідомо від кого». Матла і Ребет почали доводити, що це, мовляв, не так, а Степан їм: «Хто підписав?! Лісовий? Вам би слід було знати, що Лісовий уже другий рік, як на небі. У вас немає зв'язку з краєм… Може, там і до Кука давно підшились більшовики, а ви скоріш за сокири і давай колоти те, що давно розколото! А Лебедю тільки того й треба! Хоч до ноги розтрощити організацію, аби лише самому сісти в крісло чолового провідника! Так що забирайте свої мандати і йдіть звідси геть!» Кричить, піною бризкає, ногами на нас тупа… Господи, святий боже, я так настрахався, що й зараз тремчу…

— То що, так і пішли?

— Е ні, тут виступив наперед Ребет, а той вміє лишатись спокійним, що б там не було. Каже, мандат справжній, воююча Україна не бажає мати за вождя людину, яка себе скомпрометувала… А коли, мовляв, Бандера не вірить у правдивість рішення, то нехай провід оголошує великий збір організації. Там, на зборі, УГВР висуне свої аргументи проти Бандери і його поплічників… І тут Степан скис, відкритого бою йому вже прийняти несила. Ще смикався, кричав, погрожував пустити проти Лебедя боївки і перебити всіх опозиціонерів, як курчат, але врешті-решт погодився на триумвірат. Щоправда, попередив — мовляв, докладе зусиль і таки доведе, що мандат сфальшований.

— А ви як думаєте? — раптом спитав Федір.

— Що я думаю?

— Ну, сфальшований чи справжній той мандат?

— Та звідки я можу знати, — відчувши, що бовкнув зайвого, замахав руками старий. — Я людина маленька й у такі речі не втаємничена.

— Але ж не комусь, а вам довірили піти до Бандери у складі посольства від Лебедя.