Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 82

— Не варто їм заважати. Тепер усе буде добре. Зараз вона приведе його до тями. У неї, знаєте, фронтовий досвід, а це щось та важить, любий мій… Ви мене розумієте? Шкіпер закивав головою.

— Я розумій… Я знай… Харт. Серце… Це не вперше. Дочка містер… Містер Белч просив не ходити сюди… Лікарі рекомендували Італію… Адріатику, Лігурійську Рів'єру, а він впертий, як чайлд… дитина…

— На біса йому здався той Кребс? Чи варто так хвилюватися за незнайому людину, котра до того ж померла тридцять років тому? — спитав Іван Іванович. Зараз він думав про ті неприємності, які неминуче звалились би на його голову, якби я цим містером трапилась біда. «Не приводи господи, помре… Що тоді кому скажеш?»

Проте Хосуел витлумачив його тривогу по-своєму.

— Це має історію, містер Журавльов, Кребс… Цей Мартін Кребс, виявляється, проник у німецькі лабораторії, які були тоді в Норвегії, і викрав там якісь секрети… Про це писали наші газети, але я мало ними цікавлюсь, — шкіпер важко підбирав слова. Як кожний бувалий моряк, він знав багато мов і всі однаково погано, проте досвід спілкування з різномовними людьми навчив його користуватися невеликим запасом слів, виразно доповнювати їх мімікою і жестами. Журавльов розумів його.

— Спочатку йому не давали спокою ці джентльмени в темних окулярах, — вів далі шкіпер. — Вони всюди стромляли свого носа, ці літл бойс, хлопчики з таємної поліції. Потім репортери з газети Мак-Ллойда і просто всяка наволоч, котра огинається навколо спілки «Британія — над усе!». А після того, — як містер Белч почав працювати в комітеті ветеранів війни, вони просто затравили його, запустили щупальці в сім'ю… Гарольд. Він ще хлопчик. Він повірив, пішов з дому, пішов у хіпі, образив містера Белча підозрою у вбивстві… Але він не міг убити, це наклеп! Журналісти, репортери зуміли зробити з Кребса справжнього ідола для молоді, і Гарольд повірив… Потім був суд, тюрма, ганьба… Це нелегко витримати і боротися далі за своє добре, чесне ім'я… У нас в Лондоні, не дивлячись на всю цю газетну тріскотню, багато людей глибоко поважають містера Белча. Вони вірять йому і, коли він їх кличе в похід проти війни, вони ідуть за ним.

Патрік Белч розплющив очі. Камфора зробила свою справу — йому трохи полегшало. Він спробував підвестися, але Ніна Павлівна категорично заборонила. Ніякі слова про чудове самопочуття її не переконали.

— Мужики! — сказала вона, ввертаючись до Петра Добрині і Вовчика. — Постеліть на санях кожух і покладіть його… Ви зрозуміли?

— Я цілком здоровий, — спробував заперечити Белч, але ніщо йому не допомогло.

— Все! Експедиція для вас закінчилась. Ми повеземо вас в Баренцбург і покладемо в лікарню. З вашим серцем, шановний містер…

— Белч… — підказала Людмилд.

— … шановний містер Белч, жартувати не можна.

— Зрозумійте, я повинен… Неодмінно повинен знайти тіло Кребса.

— Це зроблять без вас. Якщо він тут, його знайдуть. Іване Івановичу, душа моя, розпорядись.