Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 81

— Ми все третього шукаємо, — сказав Петро, коли Белч підбіг до них. — Шукаємо, шукаємо…

— І що? — спитав, відсапуючись, містер Патрік. — Знайшли?

— З того боку нема, а тут… — Добриня енергійно розгрібав сніг поруч з могилою льотчиків, проте ні каменів, ні горбочка не було. Під ударами його лопати через деякий час проступив неширокий, видовбаний в мерзлоті ровик, рівний по довжині з сусідньою могилою. Тіла Кребса в ньому не було.

— Але ж я власними руками поклав його поруч з ними і привалив камінням! Чому його тут немає?!

Містер Белч обвів присутніх поглядом, ніби прохаючи пояснити йому, що тут сталося. Він стояв, чекаючи на відповідь, поки не зрозумів, що ніхто з присутніх не в змозі відповісти йому на це запитання. Тоді пригнічений присів на камінь і спостерігав за роботою. Шар за шаром зрізався в ровику спресований часом сніг, але ніяких слідів тіла не було. Копати далі не було сенсу, проте зупинити копачів Патріку бракувало рішучості. Йому все здавалося, що ось зараз лопата торкнеться чогось такого, що прояснить так несподівано ускладнене питання. В голові гуло, очі застеляв туман. Він розумів, що повинен прийняти ліки, повинен допомогти хворому серцю впоратись з цією несподіваною новиною, але дістати їх з внутрішньої кишені не було сили.

— Що ж тепер робити? — перемагаючи біль у серці, промовив Патрік. — Де шукати?

— А може, його й не варто шукати? — ввертаючись швидше сама до себе, сказала Ліна Павлівна. — Знайдемо, а воно раптом обернеться бідою, та ще якою бідою.

— Ні, я повинен його знайти! — ледве не крикнув містер Белч. — Без нього я не можу повернутися в Лондон! Ви не знаєте, як це для мене важливо! Зрозумійте, тридцять років мене поїдом їдять за цього Кребса… Ні, я мушу привезти його! Хай бачать, що ніхто його не вбивав! Хай переконаються, що він помер. Помер власною смертю задовго до того, як розбились ці хлопці! Я доведу їм… Доведу!.. — йому не вистачало повітря, він задихався. Попробував підвестися, але різкий біль різонув серце. Лице побагровіло від приливу крові, в голові запаморочилось, сніг і люди, що стояли на ньому, попливли кудись угору. Патрік поволі сповз з каменя і вже непритомним беззвучно промовив: — Я їм доведу, доведу…

Першим до нього кинувся Хосуел. Шкіпер знав, що в. кишені його піджака завжди є таблетка валідолу і капсула з нітрогліцерином. Він дістав ліки, проте ініціативу у шкіпера негайно перехопила Ніна Павлівна. З допомогою чоловіків вона поклала хворого зручніше, розстебнула куртку, оголила груднину і заходилась енергійно розтирати ліву її частину снігом. Груди містера Белча розчервонілись, проте свідомість до нього все ще не поверталась.

— Людо, приготуйте шприц, будемо вводити камфору.

— Я нічого з собою не брала…

— Візьміть у мене в сумці. В таких випадках не зайве передбачити. Допоможіть їй розтопити снігу, чоловіки. Товаришу Михеєв, у вашій задній кишені фляга із спиртом. Давайте її сюди. Давайте, не соромтесь.

Володька подав флягу. Петро кинувся допомагати Людмилі і розгубленість, що охопила всіх в перші хвилини, почала поступово зникати. Журавльов підійшов до Хосуела, взяв його під руку і одвів на кілька кроків від саней, на яких біля Белча поралась Ніна Павлівна.