Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 54

Роздумуючи над тим, згадав, що відповідальний, як радист, за деякі секретні папери. З лихою бідою дістався до ящика радіовідсіка, вийняв з нього кодові книги, інструкції, бланки шифрограм і спалив все те своє хазяйство ретельно, по листочку. Тут йому прийшла ще одна думка: згадав, що у хвості літака лежить мішок з недоторканим запасом, який кладуть у кожен військовий літак на випадок аварії. Це трохи заспокоїло Пат-ріка і він заходився зривати клямку з погнутих перекошених дверцят. Довелось чимало поморочитися, клямку заклинило, і дверцята ніяк не відчинялися. Та зрештою таки добув мішок і знайшов у ньому бекон, галети, цукор, каву та інші продукти, тижневий запас, розрахований на чотирьох членів екіпажу.

— Що ж… Для початку непогано, — промовив вслух.

Власний голос здався незнайомим. Зусиллям волі відігнав від себе думки про самотність, що так зненацька спіткала його в цьому розбурханому війною світі, заходився коло їжі. Трапеза була недовга. Засунув за пазуху банку бекона, набив кишені галетами. Решту провізії заховав знову в мішок і поклав на місце, у хвостовому відсіку. Замкнув дверцята, перевірив, чи нема де дірки, через яку могли б дістатися до мішка звірі. Зустріч з дикими псами вже дечому навчила його. Він розумів, що на острові повинні бути і песці, і ведмеді — адже це Північ.

Тіло просило спочинку, а мозок не погоджувався. В ньому весь час билася тривожна думка, стояло питання, що вимагало негайної відповіді: «Що чекає на мене наступної миті?» Вибрався з твердим наміром рушити у путь, та зробивши кілька десятків кроків, зупинився. «Куди йти? З чого починати? В якому напрямку, в якому боці шукати і що, власне, шукати?» З трьох боків його обступали залиті фіолетовим чорнилом гори, з четвертого лежала така ж фіолетова рівнина, що якось дивно уривалася на недалекому прузі. Гори, коли Патрік придивився до них, були схожі на руїни старовинних фортець, замків а чи міст давно минулих цивілізацій. Інші нагадували казкових рицарів. Одягнені в льодові шоломи, загорнуті у снігові мантії і плащі, вони дивилися в небо, ніби чекаючи на знак всевладного чаклуна, щоб знову ожити. Гори чекали чуда, і воно сталося: спочатку помітно пригасли мінливі серпанки на півночі небесної сфери, потім щось ніби зблиснуло на шпилі далекої і, мабуть, найвищої гори. Так, ніби невідомо звідки упав на неї сонячний промінь, переломився там в льодовій грані, блиснув, засліпив очі і щез, ніби ніколи його і не було, ніби то лиш міраж видав бажане за реальне.

Патрік не відчув, не збагнув ще вповні, що таке полярна ніч. Дорогою на Шпіцберген він якось за клопотами не помітив грані, не відчув моменту, коли звичайний день перейшов у незвичайну ніч, але протягом кількох останніх годин після загибелі їх літака серце його встигло виповнитись такою глибокою тугою за тим залишеним десь за горизонтом життям, що зблиск променя перевернув усе його єство. Патрік стояв, прислухаючись до дзвінких і частих ударів серця, до болю в очах вдивляючись у ту погаслу грань на далекій вершині і крихту за крихтою збирав свою волю в кулак. Той промінь чи, може, видиво геть приголомшило його. Все щезло в одну мить, навіть біль у плечі. Був тільки промінь. Кілька ударів серця тому він подарував надію. «Він повинен спалахнути. Неодмінно мас. спалахнути знову! Інакше я просто збожеволію. Боже! Не можна ж бути таким жорстоким! Запали його знову. О всемогутній боже, запали!..» — крізь сльози благав Патрік. Чи почув його бог, а чи ні, важко сказати, але через якийсь час вершина кинула на плато вже цілий снопик променів, і розлитий навкруг фіолет одразу заграв багатьма несподіваними відтінками. Мертве ожило. Патрік беззвучно скрикнув і, не розбираючи дороги, кинувся бігти. Здираючись кам'яним схилом вгору, потопаючи в глибокому снігу, він поспішав до тої вершини, проте швидко зрозумів, що вона недосяжна. Тоді вирішив змінити маршрут і піднятись хоча б на «сідло», звідки, як йому здавалося, він матиме змогу оглянути острів і зорієнтуватися, що ж робити далі. «Сідло» між двома ближніми вершинами виявилось теж неблизьким. Десь на півдорозі Патрік відчув, що зовсім вибився з сили, і присів на камінь перепочити. Тут згадав, що в кишені галети, і потягнувся за ними. Між галетами в кишені рука намацала солдатські книжки, які він забрав у Бена і Уолтінга. Дістав їх, покрутив у руках і хотів покласти в нагрудну кишеню, де лежала і його власна солдатська книжка, але чомусь передумав. Відстебнув ґудзика, вийняв і свою і, приєднавши до тих двох, засунув у щілину велетенського, схожого на вказівний палець стрімчака-бескида.