Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 30

У Митрича в Одесі дружина і десятилітній Бориско. Власне, Митрич — славний мужик. Трудяга. Скільки він на тій «гармоні» не ремствуючи, покірно, день у день… Другий давно б ту «гармонь» притопив. Рапорт на стіл і на другу посудину, а то і взагалі дременув би звідси.

А він — нікуди. Всю полярку копирсався: троси заводив, канати з льоду вирубав. Сумує. А коли через недостачу прісної води вийшло з ладу опалення і половина жителів Баренцбурга змушена була тікати з холодних квартир і ночувати хто в конторі, хто в лікарні, а хто і в спортивному залі, Митрич сам пішов у профком. «До чого тут Добриня? Що ви хлопцеві діло пришиваєте? Я винуватий! Мене і карайте. Я «гармонь» утопив…» Так не кожен зможе. Ну, а те, що інколи загнуть любить, так це від доброти сердечної — нелегко доводиться тут молодим, необстріляним. У довгу полярну ніч дістає людей ностальгія. На землі, що промерзла на добру сотню метрів у глибину, де не росте жодного деревця, навіть шахтний ліс, горою навалений у порту, пахне батьківщиною. Ті, хто страждає від цієї дивної хвороби, годинами товчуться в магазині, принюхуючись до континентальних пахощів. Інші захоплюються кінохронікою. Цілими днями не вилазять з кінотеатру, в сотий раз передивляються рідні пейзажі, яких ніколи не бачили раніше і, може статися, ніколи не побачать, повернувшись на Велику землю… Так! Переживши., все це, починаєш по-справжньому відчувати, що таке Північ.

Петро вилаяв себе за «телячі ніжності». Треба було ще приготувати «Лапоть». На нього мав заїхати бульдозер з волокушами, а це непроста справа. Воно так тільки здається, що там вантажити: поклади вантажний трап і підганяй бульдозер… А раптом що не так, і булькне бульдозер на дно фьорда, звідки його вже ніяка сила не дістане. «Так-то, шановний Петре Степановичу, не приведи господи, щоб з вами ще й таке приключилося. Одірвуть тоді вашу буйну голівоньку… Ох, одірвуть! Це вже, як каже той же Митрич, факт, а не реклама!» Добриня кинув оком на годинник і заспішив до третього причалу, де на легкій хвилі погойдувався «Лапоть».

У Баренцбурзі у Касяна Калікіна були невідкладні справи. Летів, поспішав, забув, що сьогодні неділя, а тут — начальство іноземних гостей приймає, лабораторія законний вихідний собі взяла, ніби це не Північ, де ко-короткий полярний день весь без перерви робочий, а довга ніч — вимушений вихідний. Чортзна-що! Перукарня і та на замку. На дверях записка: «Майстер Арчил Вахтангович, вибачайте, пошту зустрічає!» Що поробиш, люди є люди… Але і діло не терпить. За льодовиком Норденшельда, в місцях, де ще не ступала нога людини, працює дві групи його геологорозвідувальної партії. Працюють майже поруч, а дані про грунти присилають різні. У одних, по всьому видно, вугільний пласт під ногами, а другі… Тут аналізи потрібні, а трестівська лабораторія, бачте, відпочиває.