Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 294

— Панове, насмілюсь доповісти, ми обійшли мис Ліннея.

Йому не відповіли, проте це його не збентежило.

— На березі видно великий камінний хрест. Накажете спускати шлюпки? Я доко дав команду: «Стоп-машина!»

«Грейс О'Нейл» спустила шлюпку. На берег відпливли Патрік, Касян, Людвіг і шкіпер Хосуел. Прапорці на її щоглі просемафорили на шхуну сюсельмана і звідти на берег вирушила шлюпка з матросами, озброєними кайлами і лопатами. Вісім чоловік зійшли на горб, до братської могили. На ній височів великий, у два людських зрости, камінний хрест. Солоні вітри і мох майже зруйнували висічені на ньому слова. Чітко читалася лиш назва корабля «Карл Інгелот».

Касян показав місце, де він закопав тіло Кребса. Матроси заходилися розчищати злежаний сніг, довбати кайлами вічну мерзлоту.

— Тіло краще взяти монолітом, з мерзлотою разом, — порадив Касян.

— Так, так, — закивав головою Хосуел. — Так буде ліпше для експертів. 1 везти краще. Покладемо в цинковий футляр, засипемо снігом, загорнемо в брезент… Буде, як у холодильнику.

Касян одійшов убік, закурив. Згадався Добриня. Після операції Петру не стало краще, він усе ще перебував у нестямі. Перед від'їздом з Баренцбурга Касян подзвонив до лікарні. Трубку взяла Людмила. Досить було почути її голос і без прямого запитання отримав вичерпну відповідь: вона любить Петра.

«А якої відповіді ти, власне, чекав? Хотів почути, чи любить вона тебе? Куди поспішаєш, час усе розставить на свої місця. Тобі сорок шість, мав би знати — на чужому горі ще ніхто собі щастя не добув. Чи міг би ти жити, знаючи, що заволодів чужим коханням? Ні і ні!»

— Кассію-Я-а-ане! — почув голос Патріка.

Повернувся і побачив друзів. Вони стояли на вершині скелі, що чорним громаддям нависала над прибережним горбом. Коли піднявся до них, побачив: стоять біля невеликої тріщини і щось уважно розглядають, розгортаючи лишайник.