Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 246

З такими думками Грегеріс Альвінг прокульгав на своєму саморобному протезі з гауптвахти до амбулаторії. Постукав, перш ніж зайти (тож новина — раніше, поки Інгрід тут не було, до всіх заходив не стукаючи). Вона лежала, прикрившись своєю боцманською курткою. Побачивши його, підхопилась, протерла очі.

— Щось трапилось, пане комендант?

— Ні, фрекен Крістіансен, у ввіреному мені гарнізоні все в порядку. Але обов'язок коменданта, його найперше завдання перевірити, як влаштовані бійці і всі інші служби. Я повинен постійно знати, чи нема в кого якоїсь потреби, кому яка потрібна допомога.

— Допомога, безперечно, потрібна! — промовив з тапчана молодий Улл.

— У чому саме? — з готовністю поцікавився Альвінг.

— Допоможіть мені заснути, — він заворушився і зі стогоном підвівся. — Ніяк не навчусь спати на животі. Пригостіть сигаретою із запасів коменданта.

— Тютюн у нас річ дефіцитна. Везли з Англії десять ящиків, але все пішло на дно. Заповзяті курці перший час пробували сушити мох, лишайник, та змушені були кинути це дурне заняття. Доведеться і вам…

— Це він так. Він не палить, — сказала Інгрід, сідаючи на тапчан і запрошуючи коменданта. — Сідайте, адже вам важко стояти.

— Дякую, люба фрекен. Що то значить жіноче серце, — Альвінг підморгнув Ролфу і присів на краєчок тапчана, спершись на свій патик. — Вам, звичайно, важко і, повірте, я вам щиро співчуваю, однак… Над вами тепер витає ваш ангел, за вами доглядає жриця медицини, а коли це сталося зі мною… Тоді під час нальоту «юнкерсів» убило нашого лікаря, і операцію мені робили мої товариші, котрі, звичайно ж, медицини не знали, а хірургії й поготів. Десь добули ножовку, відпиляли кістку, рану зашили, як могли, звичайними нитками, і все, і зажило.

— Тут, на Півночі, все стирильно. Мороз. Повітря ідеально чисте.

— Правду кажете, фрекен Інгрід, — пожвавішав комендант. — От був тут з нами один… швед Аксельм. Останній ступінь туберкульозу, кров'ю харкав. У туманній Англії лікарі давали йому півроку життя, не більше, а тут прожив цілих півтора І, якби не вбили хлопця під Своа, в цьому останньому бою, то, мабуть, жив би до ста років… У всякому разі туберкульоз у нього зник без сліду.

— Буває, — в'яло промовила Інгрід і, затуляючи рота долонею, позіхнула. Комендант зрозумів це як натяк.

— Піду, — він підвівся і попрямував до дверей, — треба ще поглянути, що там на камбузі. На сніданок наш кок обіцяв для фрекен приготувати щось смачненьке. Він, скажу вам по секрету, закохався у вас з першого погляду.

— Передайте йому, що якось вирізняти мене не варто. Я такий же боєць загону, як і всі інші. Персонального меню для мене готувати не треба. До того ж, як санітарний начальник, я йому наказую не робити дурниць.

— Чи варто, фрекен Інтрід, так нервувати, кок зробив це лише тому, що ви жінка, і до того ж чарівна жінка.

Коли комендант вийшов, Інгрід зіскочила з тапчана.

— Вони всі тут, здається, з'їхали з розуму. Жінка! Чарівна жінка! Плетуть дурниці!

— Їх можна зрозуміти. Ти дійсно стала гарною, чарівною жінкою.

— І ти тієї ж, Ролфе?