Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 183

Їй пригадалось лице фру Улл. З виду суворе, але пом'якшене сяйвом сірих, безмежно добрих очей. Зараз воно було для неї найдорожчим на всьому білому світі. Вона знала, що ця жінка любила її, як рідну дитину. «Фру Улл не дозволить мене образити…» Думки про фру Улл якось непомітно відсторонили, відігнали з душі почуття самотності і туги. Інгрід уже спокійніше дивилася на грізні хвилі, вже не так страшно було чути завивання 1 свист вітру. Ще в дитинстві вона помітила, що варто їй подумати про близьку людину, і страх ніби сам собою відступає. Такою людиною колись для неї була мати. Інгрід бігла до неї у постіль і там рятувалась від невимовного нічного жаху. Однак нема матері, давно вже нема. Тепер у неї були фру Улл і Ролф.

Очі у Ролфа зовсім, як у матері. Сірі, добрі, з тихим, спокійним сяйвом, що піднімається в них ніби з глибини душі, Раніше ці очі все розуміли і прощали, а тепер… Адже ця почалося задовго до зустрічі з боцманом. Його очі стали непроникливими що там, у Балстаді, коли він застав у неї Шлезінгера. Хоч Ролф жодним словом не нагадав їй про те життя в Балетаді, навіть натяком не виявив свого ставлення до тої необхідної жертви, котру вона несла, виконуючи завдання Мілорга в тім будиночку кольору жовтка, почуття вини перед Ролфом весь час чомусь збільшувалось у її душі, а зараз стало вже зовсім нестерпним.

Човен ішов без вогнів. У рубці було темно. Зараз Інгрід сиділа поруч з Ролфом на відкидній лавці біля штурвала. Бажаючи пересилити себе, закуталась у комір боцманської куртки і, щільніше пригорнувшись до Ролфа, схилила йому на плече голову. Не бачила виразу його обличчя, однак відчула, що він спочатку трохи відхилився. Та Інгрід вирішила не надавати цьому значення і ще сильніше пригорнулась до нього.

— Я спробую заснути… Тобі так зручно?

— Спи, Ін. Зручно, — почула у відповідь і, заспокоївшись, притихла.

Касян, що сидів за кермом, озирнувся на них.

— Вона стомилась, — почувся з темряви голос Ролфа.

Касян знову дивився вперед. Густий морок оповив море. Здавалось, човен стоїть на місці, а з-під нього викочуються і біжать геть велетенські чорні гори.

— Хоч око виколи, — сказав Касян. — Видно на тридцять метрів і все.

— Це добре, — промовив Ролф.

— Ще напоремось на яку-небудь холеру.

— Добре те, що нас тепер піхто не бачить. Нам треба якомога далі підійти від берега. Патрульні судна тримаються н зоні десяти-двадцяти миль.