Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 15

— Відпочивай, — сказав Грісс. — Трохи пізніше відстукай Вентлі, що в нас тут все гаразд… Повний, мовляв, порядок.

Бенджамен підморгнув радистові. Зіщулившись від несподівано різкого болю, Патрік кивнув і спробував посміхнутися. Посмішка вийшла кислою. На очі набігли непрошені сльози. Не плакав, тільки все навкруги потонуло ніби у густому тумані.

— Порядок… Повний порядок… — відповів тихо, майже пошепки, але Грісс почув.

— Ну, добре… Трохи посиджу а тобою. Це, хлопче, буває. Нерви дають про себе знати потім…

Гули мотори, свистів у пробоїнах обшивки вітер. Патріку стало ніяково перед другим пілотом за ті несподівані сльози. Він оволодів собою і трохи навіть сердито сказав:

— Нема чого тут сидіти… Іди зміни Білла. Чи ти не розумієш, як він стомився?

Бен усе зрозумів. Зігнувшись, мов журавель, вийшов із відсіку і хотів уже переступити поріг у пілотську, проте щось зупинило його. Присів навпочіпки і почав роздивлятися забутого усіма пасажира, названого у шифрограмі Мартіном Кребсом. Навряд чи це було його справжнє ім'я. Чи був він цивільною особою, як свідчив його одяг? Ніхто, крім нього самого, не відповів би на таке запитання. Проте не це привернуло зараз увагу Бена — пасажир не виявляв ніяких ознак життя. Лежав на підлозі, упершись потилицею в дюралеві ребра корпуса в такій неприродній позі, що, глянувши на нього, Патрік теж подумав: мертвий. Убитий сліпою кулею… І це виглядало досить переконливо, бо поруч нього в кількох місцях були пробиті обшивка і підлога. Бен поглянув на Патріка. «Це ж треба з такою лихою бідою добиратися до літака, щоб тут так безглуздо померти», — говорили його очі. Патрік захитав головою. — Доля.

Проте вони помилялися. Мартін Кребс (будемо і ми поки що називати його цим ім'ям) був живий. Бенджамен переконався у тому, як тільки його рука прощупала пульс пасажира. Той перебував у глибокій нестямі, викликаній якоюсь дивною хворобою. Бліде обличчя вкрилося великими краплями поту, шия вся в плямах бурякового кольору, дихання ледь помітне, але серце билося. Бен кілька разів струснув його за плечі, протер спиртом скроні, однак це не повернуло його до пам'яті. Тоді Грісс розстебнув на ньому пальто, розпустив краватку і, розуміючи, що нічим більше допомогти не може, присів у задумі на порозі відсіку, питаючи поглядом у Патріка: «Що робити далі?» Але що міг порадити Бенові голубоокий радист-початківець? Він дивився на свої прилади, боючись глянути на того дивного пасажира.