Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 14

Проте перша черга не досягла мети — ворожий винищувач пронісся над головою і пішов убік, звільняючи місце для колеги, що летів слідом. Другий виявився ще більш нахабним — без жодного пострілу підлетів так близько, що можна було розгледіти білобрисе, зовсім ще хлоп'яче лице льотчика. Патрік натис на гашетку перший. Рій виблискуючих вогненними хвостами джмелів уп'явся винищувачеві прямо в лоб і на очах у Патріка зім'яв капот на моторі. «Месер» почав диміти, над ним зметнулись язики полум'я. Хлопець пронизливо закричав. Якась звірина радість оволоділа ним, вивернула навиворіт усе його єство. А коли німець клюнув носом, а його літак петляючи, неначе п'яний, пішов донизу, у Патріка з очей бризнули сльози захоплення. Вже не бачив нічого, окрім «месера», що летів у море і тягнув за собою чорний шлейф масного диму, і зовсім забув, що за тим збитим заходить на атаку другий, який уже встиг розвернутися. Забув, тому що ці кілька секунд зовсім не володів собою. До тями його привів сильний поштовх у плече. Він раптом побачив розбитий на друзки плексиглас, відчув різкий удар вітру, що увірвався під ковпак, помітив на пальцях, як йому видалося, паруючу кров і знепритомнів.

… Із небуття, тягнучи за собою шлейф чорного диму, вийшла мати. Вона посміхалась і докірливо похитувала головою.

— Хіба так можна? — говорила вона ласкаво. — Це тільки дівчатка від одного вигляду паруючої крові непритомніють. Ти ж мужчина! Адже ти мужчина, Патрік!

— Так, мамо, я мужчина, — прошепотів радист і розплющив очі.

Над ним схилився Бенджамен Грісс. Тримав у руках ножа і обережно розрізав рукав шкіряної куртки над його, Патріка, плечем. Нижче плеча рукав був пошматований і залитий кров'ю. Помітивши, що радист прийшов до тями, Бен посміхнувся і повернув голову до ілюмінатора. «Ні, хлопче, я не знав, — гудів у вухо густий бас, — не підозрював навіть, що ти такий… Тепер потерпи трохи, все буде добре… Рана незначна. Клюнуло глибоченько, але навиліт і… Дякуй своєму патрону святому Патріку Ірландському, що залишив цілими кості…» Ні, це говорив не Бей. Голос його гудів у вухах, а губи не ворушились. А потім було навпаки: Бен щось говорив, а голосу Патрік не чув. Проте не біда, адже все зрозуміло, тому що пілот говорив очима. Вони у нього виявились дуже добрими і такими виразними, що слова були просто не потрібні. Бен вправно перебинтував своєму радистові руку нижче плеча. Вперше за час їхнього недовгого знайомства посміхнувся широко і підбадьорливо, потім, що було вже зовсім не в його стилі, ласкаво поплескав Патріка по щоці. Цей майже батьківський жест ніскільки не образив радиста, навпаки, зараз він сприйняв це як визнання, як посвячення у до кінця вірну солдатську дружбу. Блакитні очі радиста світилися, в ці хвилини він був щасливий, через що, мабуть, і не почував болю. Так бувало в дитинстві, коли він стрімголов нісся, перечепившись, падав, готовий розридатись, і чув над собою: «Дивіться, який наш Патрік молодець. Так боляче забився і не плаче, справжній мужчина росте…»