Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 148

Увечері того ж дня майора Енке викликали до полковника. Рунге був вельми стривожений звісткою про наступ росіян. Сказав, що є наказ зняти з незначних об'єктів охоронні підрозділи і передати солдат у маршові роти для відправки на фронт. Знімались гарнізони з прибережних островів, половинили комендантські частини у містах по всій Норвегії. Ліквідувались радіостанції і метеослужба Нордкапа, Хаммерферста, Свеа. Дві третини особистого складу зовнішньої охорони «Вікінга» теж наказано передати в розпорядження командування дивізії, що формувалася в Тромсьє. Все це говорило про те, що операцію «Гайнц — Гергардт» не можна відкладати. Коли навіть Гіммлер і візьме доктори під свою опіку, то здійснювати його геніальні ідеї будуть уже не тут, в Норвегії, якій загрожує наступ Радянської армії. Гергардта з лабораторією евакуюють. А охорона «Вікінга»? Що буде з нею? Та її просто поженуть на фронт слідом за тими, кого вже сьогодні наказали відправили в Тромсьє. «Така логіка ситуації, Мартіне. Коли йти за нею, то звідси но вибратись тобі до нового пришестя. Загаєшся і чого доброго опинишся в полоні у росіян. Адже вони вже підходять до кордонів Німеччини. Хто їх зупинить від вторгнення на Скандінавський півострів? Ні, фортуна відвертається від тебе, Мартіне. Доктор Гергардт — єдиний вагомий привід для твого повернення в Лондон. Волюнтаризм такого рішення тож, здасться, буде чим пояснити і аргументувати перед шефом і штаб-квартирою».

Вранці наступного дня на рибалку доктор відплив удвох з мотористом. Шлезінгер був у Бергені і кращого алібі для нього важко було вигадати. Човен відчалив у сім годин ранку і тільки-но увійшов у фіорд, як за ним рушив катер Енке. Спочатку майор тримався на досить пристойній відстані. Так було завжди, а тому ніякої підозри у доктора викликати не могло. Однак десь через годину катер почав доганяти човен, а порівнявшись, подав знак зупинитися. Мотор на човні притих. Катер підійшов до його борту, і майор запропонував доктору перейти до нього. «Цього вимагають інтереси вашої особистої безпеки, — сказав він Гергардту і провів його в рубку. Маю дані, що ваш човен заміновано». «То чому ви не розмінуєте його? Я вимагаю!» — «Пізно», — відповів Енке і натиснув на панелі важіль вимикача, до якого було підведено кінці дистанційного детонатора. Човен доктора Гергардта, що вже встиг відійти від катера, раптом піднявся в повітря і розлетівся на шматки. Білий стовп води злетів у небо. У ближніх і далеких горах прогуркотіло, відлуння ще і ще раз повторило глухий стогін вибуху, і все стихло.

— Кому це потрібно? — отерплим голосом сам у себе спитав доктор.

— Тим, хто не хоче, щоб ваше відкриття, гер доктор, прислужилося третьому рейху і фюреру! — патетично промовив Енке. Але саме патетика більш за все переконала Гергардта. Знесилений, він сів на лаву, торкнувся ліктя Енке, сказав: