Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 108

— Господи, боже мій, і тут люди живуть! — висловився Сашко.

— Тромсьє, — промовив Бояров.

— Що ви сказали? — спитав Гриня. Він боявся висоти, а тому тримався далі від урвища.

— Місто зветься Тромсьє, — пояснив голосніше командир нашої групи. — Звідси йшли досліджувати північні широти Нансен і Норденшельд.

— Ти диви, яке знамените містечко, — не вгавав Сашко. — А з виду зачухане, заштатне.

— А де йому тут справжньому… — гріючи диханням задубілі пальці, сказав дід Тюря. — До йому, сердешному, поміститися у цій щілині? Маленький і то на одній нозі стоїть.

— Дорога нам на той берег, — роздумуючи мовив лейтенант, — або через гори в обхід, а це більш, як сто кілометрів крюка, або через місто.

Ми мовчали. Розуміли, через Тромсьє підемо, іншого шляху нема.

— Там у них, ніби міст, — зауважив Гриня, — понтонний. Охороняють. Зенітки з обох боків…

— Це тобі не Приморський бульвар, а прифронтова полоса.

— Ти, Воскобойников, свій Приморський у сні бачиш, — сказав лейтенант. Він уважно роздивлявся протилежний берег. — Ти краще поглянь на верхню дорогу. Там дивізії три, не менше.

— Де? — схопився за бінокль Сашко.

— На тім боці. Бачиш, дорога від перевалу спускається…

Розвідники перезирнулись. Кожен з них, здавалось, уважно оглядав усе навкруг, і ніхто того не побачив, а лейтенант таки угледів. Недарма дід Тюря в тайгу запрошує, очі в нього і справді, як у рисі.

— Повзуть, — захвилювався Гриня.

— На контражурі неозброєним оком не видно, — спробував я пояснити причину нашого промаху. Проте лейтенант не збирався нас лаяти. Це під час навчання він не давав нам спуску, а тут на це не було часу.

— Розгорни рацію і зв'язуйся з Першим, — наказав він Кілару.

— Єсть, товаришу лейтенант!

— Всім відійти з площадки. — Бояров одступив за камінну брилу, зручніше вмостився на її уламку і жестом покликав всіх, крім радиста, до себе. — Ось що, товариші: переправлятися будемо тут, у Тромсьє. Зараз зв'яжемось… Викличемо сюди нашу авіацію, і, поки вона буде прасувати дорогу, бомбити гавань і порт, ми з вами знайдемо щось, на чому рушимо на той берег. Завдання всі зрозуміли?

— Ясно, як темна піч, — не стримався Сашко.

— Що вам не ясно, Воскобойников?

— Та ні, мені все ясно. Тільки де і як добути, так би мовити, плавзасоби? Хто їх для нас там приготував? І потім, як тільки ми сунемось на відкриту воду, вони ж від нас мокрого місця не залишать. Я так розумію?

— Перш за все облиште свій тон, — звів брови лейтенант, — тут не Приморський, а ми не дівчатка, перед якими ви звикли…

— Товаришу лейтенант, Перший чекає, — кинув, одриваючись від рації, Гриня.

Бояров зиркнув на Сашка. Так дивляться на учня, якому пощастило втекти від кари вчителя. Він розкрив планшет з картою і підсів до радиста. Але перш ніж розпочати розмову з Першим, наказав: