Читать «Золото і кров Сінопа» онлайн - страница 14

— Вочевидь, йдеться про зовнішні обставини?

— Саме так, — відказав грек. — Найсильніший противник, якого Польща остерігається, — це Порта.

Козацький зверхник нарешті звернувся до чоловіка за столом, котрий, відклавши перо, вслухався в незрозумілу мову.

— Пиши, писарю, — сказав українською. — Був посланець від його милості князя Острозького — грек Телемах; селітру привіз, Біблію, в Острозі надруковану, подарував, про унію оповідав. Під шкряботіння гусячого пера об пергамент господар поцікавився знову грецькою:

— Академія працює?

— Авжеж. Було вже сім випусків після твого.

— І куди вони йдуть — ті люди?

— Та в православні парафії… В риториці та діалектиці не мають собі рівних. До речі, вони добре знають грецьку, латину та давньоєврейську. Найобдарованіші з них уже змінили декого з моїх земляків, які повернулися до себе на батьківщину. Його милість князь Острозький заснував школи в Туровому й Володимирі, і там також викладають випускники Острозької академії.

Кошовий клацнув двома бронзовими защіпками і відкрив Біблію. Погортав; його ніздрі ворухнулись, вловлюючи запах пергаменту. Тоді закрив і, поклавши руку на книгу, сказав:

— Зроблю все, що зможу. — Мить повагавшись, додав: — І навіть те, чого не зможу.

Він підвівся і підійшов до великої кованої скрині в кутку, де стояли прапор, корогва та бунчук, підняв віко і витяг хреста з чорного дерева на масивному золотому ланцюгу.

— Це тобі, Телемаху, на згадку про наші молоді літа і про науку, якої ми один в одного навчались.

— Хай Бог тебе береже, Богдане!

— А це, — гетьман зняв пістоль, що висів на килимі, — передай його милості князю Костянтину.

Грек нерішуче взяв зброю і, мружачись, став роздивлятись арабську в’язь, висічену на дулі.

— “Аллах, борони падишаха”, — переклав він. — З такою річчю небезпечно їхати. Руків’я виготовлене з електра. — Помітивши на обличчі гетьмана збентеження, пояснив: — Ну, зі сплаву золота й срібла. А цим двом великим смарагдам і ціни немає.

— Отож будь обережніший у дорозі, — всміхнувся господар. — Знаєш-бо, яку коштовність везеш.

Коли грек вийшов, гетьман сказав:

— Запиши, писарю: пістоль з двома смарагдами на руків’ї подаровано його милості князю Костянтину Острозькому через посланця княжого грека Телемаха. Самому ж Телемахові подаровано хреста чорного дерева з золотим ланцюжком до нього….

Сутеніло. Вогник лампади під образом Богородиці коливався від рівного дихання гетьмана.

“Пресвятая Діво Маріє, напоум мене, раба твого, чому нарід мій росте немов трава, не маючи ні своїх володарів духу, ні державців? Чи жорстокістю він нагрішив, чи язицтвом у минулому? І скільки ще поколінь бути йому пасовиськом для чужинців? То орда забреде, все витолочить, десятки тисяч у неволю погонить, то магнати польські з нього соки чавлять, а тепер уже й на душу напосіли. Доки над нами буде бусурманський за¬шморг витись і хижий білий орел кружляти? Чому так важко на ноги спинатись? Часу ж бо, часу скільки минуло після монгольського нашестя! Пресвятая Богоридице, давши нам бунтівний дух непокори і волелюбства, ти позбавила нас єдності й жертовності; ти не дала князям нашим руським гонору і прагнення власного державотворення, а відтак прирекла на безвладдя і безкордоння. Пробач, мені грішному, Мати Божа, що не бачу я відмінності між грецькою і римською вірами, а бачу тільки двох намісників Бога на землі: антіохій¬ського й римського. Чи такий це вже гріх перейти від одного Божого пастиря до іншого? Побратим мій і вчитель Телемах — провідник грецької церкви — помітив у цьому відступництво. Відступництво від чого: від Бога чи від віри? Та ні ж бо. Зрада була колись, дуже давно, коли зрадили наших слав’янських ідолів — Ярила, Перуна, Дажбога, Сварога… Хай Господь милує! Що це я таке думаю!? Найбільшою зрадою, найбільшим відступництвом, яке тільки може бути, — це зрада свого племені, відступництво від роду свого. — гетьман став на коліна, перехрестився і, підвівши очі до образа, прошепотів: — Не дай мені схибити, Мати Божа!”