Читать «Тюрма» онлайн - страница 7
Жорж Сіменон
— Найчастіше разом з дружиною.
— А крім того?
— Час од часу. Іноді бачилися щотижня.
— Де?
— У неї. Вона лишилася жити в тій самій кімнаті, як Мур-мур вийшла заміж…
— Адрієна працювала?
— Слухала лекції з історії мистецтв.
— А коли вийшла заміж?
— Спочатку поїхала з чоловіком у весільну подорож… А коли повернулась, подзвонила мені й призначила побачення… Я повіз її на вулицю Лоншан, у мебльовані кімнати.
— Ваш зять нічого не підозрював?
— Напевно, ні…
Алена вразило таке запитання. Роллан Бланше був надто захоплений своїми фінансами й надто упевнений, щоб хоч на хвильку припустити, що його дружина могла мати любовні стосунки з іншим мужчиною.
— Сподіваюсь, ви не ставили перед ним цього запитання?
— Хіба не досить того, що сталося? — сухо відповів поліцейський. — А ваша дружина?
— Вона вважала нас добрими друзями… Якось напочатку, ще до сестриного заміжжя, Мур-мур одного разу сказала: «Яка шкода, що мужчини одночасно не можуть одружуватися з двома жінками…» Я зрозумів, що вона мала на увазі Адрієну…
— А згодом? Не змінила своєї думки?
— Якої відповіді ви можете ждати від мене після всього? Адрієна приходила до нас. Бувало, ми не бачимося два-три місяці… У неї двоє дітей… У нас теж підростав син… Їхній позаміський будинок був у протилежному кінці, в Орлеанському лісі.
— Що ж сталося на різдво?
— Це було напередодні свят-вечора… Ми зустрілися…
— Як і завжди — в мебльованих кімнатах?
— Атож… Зважаючи на те, що свята мали проводити нарізно, ми вирішили розпити пляшку шампанського до зустрічі в січні…
— З чиєї ініціативи стався розорив?
Ален змушений був подумати.
— Мабуть, з її… Ми зустрічалися вже тільки за звичкою, розумієте? Я весь час був зайнятий… Вона сказала щось на зразок: «Душі вже немає більше в наших стосунках, правда ж, Ален?»
— У вас теж було бажання покінчити з цим?
— Можливо… Ви ставите запитання, яких я сам ніколи собі не ставив.
— Так, але зрозумійте, ще дві години тому я нічого не знав ні про існування вашої дружини, ні вашої своячки, і коли мені знайоме ваше прізвище, то тільки завдяки вашому журналу…
— Спробую відповісти…
Усім своїм виглядом Ален немов просив вибачення, що їж ніяк не відповідало його вдачі. Та й взагалі, відтоді, як він переступив поріг карної поліції, все, що тут відбувалося, не відповідало його вдачі.
— Пригадується, я хотів пригорнути її до себе востаннє.
— Вона погодилася?
— Воліла розстатися добрими друзями…
— А потім?
— Нічого більше… Ми з Мур-мур не раз вечеряли в них… Зустрічалися з нею і чоловіком в театрі, ресторані…
— У поведінці вашої дружини не відчувалося якихось змін?
Ален чесно пригадував усі подробиці:
— Ні… Не знаю… Даруйте, що я так часто вимовляю ці слова, але ж мені нема чого більше сказати…
— Ви завжди вечеряли разом з дружиною?
— Майже щовечора…
— Удвох, без сторонніх?
— Рідко… У нас багато друзів, доводиться часто брати участь у всіляких вечерях, коктейлях…
— Як ви проводите вихідні?
— Субота у нас спокійний день. Але Мур-мур завжди мила писати якусь статтю… Іноді їй випадало залишатися в Парижі на день або два. Вона спеціалізувалася на інтерв'ю з проїжджими знаменитостями… Але скажіть мені, нарешті, чому вона вбила сестру?