Читать «Тюрма» онлайн - страница 45

— Я їду.

Ален поклав трубку на важіль і повернуся до Рабю, що нетерпляче ждав.

— У мене в кабінеті комісар Румань з двома поліцейськими. Зробив там обшук і зараз допитує співробітників.

— А що я вам казав?

— Гадаєте, він підозрює когось із працівників редакції?

— В усякому разі, йде по сліду… Спасибі, що зайшли. Постарайтеся розшукати винуватця.

Винуватця! Адвокат мовив це з такою іронією, що Ален мимохіть посміхнувся.

— Вам би зараз не завадило перепустити скляночку. Бар у нас ліворуч від входу, у тютюновій лавці.

Алена брала злість до Рабю: за те, як адвокат викликав його до себе, як переказав слова Мур-мур і натякнув, що йому не завадило б випити.

Похнюпивши голову, Ален чекав на ліфт. За хвилину підійшов до стойки невеличкого бару.

— Подвійне віскі!

— Чого? Чого?

— Подвійну порцію віскі, якщо ви так вважаєте за краще.

За ним з цікавістю спостерігали якісь робітники в спецівках.

Ален не мав бажання зустрічатися з Руманем. Варто комісару глянути на нього, як здогадається, де Ален провів ніч.

Ні, йому не соромно. Йому вільно робити, що заманеться, весь свій вік він визивно тримав себе з людьми, дражнив їх — навмисно, з спортивної цікавості.

Чому ж одразу відчув соромливість, як тільки почали зазирати йому в обличчя? Адже він нічого поганого не зробив. І не причетний до всього, що сталося. Тисячі мужчин сплять із своїми своячками. Молодші сестри завжди намагаються поцупити те, що належить старшим.

Ні, Адрієна ніколи його не кохала, він сам сміявся з цього. Можливо, й Мур-мур не кохала його?

І взагалі, що означає оте слово — «кохання»? Він продає його мільйон примірників протягом тижня. Кохання й секс. Адже це одне і те ж.

Ален не любив почувати себе самотнім. Не тому, що потребував з кимось обмінюватися думками або жадав чиєїсь прихильності.

— На вулицю Нотр-Дам-де-Лоретт! — кинув він водієві таксі.

Чого ж він потребував? Коротше кажучи, присутності, байдуже чиєї…

Самотні люди держать собаку, кішку або канарку. Деякі задовольняються навіть червоними рибками.

Він ніколи не розглядав Мур-мур як червону рибку, та тепер, по-новому оцінюючи минуле, Ален змушений був визнати, що потребував головним чином її присутності. У барі, в ресторані, в машині. Праворуч від нього, за кілька сантиметрів од його ліктя.

Ранками й надвечір він ждав її дзвінка і нервував, коли його не було. Але протягом семи років спільного життя чи була у них щира розмова?

Щоправда, коли засновував журнал, він часто розмовляв з нею про нього. І був захоплений, упевнений в успіхові. Мур-мур дивилася на нього з милою усмішкою.