Читать «Ежені Гранде. Селяни» онлайн - страница 323

Граф розплатився з шпиком, який поїхав з маєтку, і від'їзд якого підтвердив підозру винних у смерті Мішо. Коли генерал повернувся в салон до гостей, на обличчі його було написане таке сильне й глибоке хвилювання, що стурбована дружина спитала його, що нового він дізнався.

— Любий друже, я не хотів би тебе лякати, але все ж краще, щоб ти знала, що смерть Мішо — це певне застереження нам, щоб ми залишили цей край…

— Я, — сказав пан де-Труавіль, — анізащо не залишив би. В мене були такого ж роду неприємності в Нормандії, хоч трохи в іншій формі, і я не поступився; тепер усе обійшлося.

— Пане маркіз, — сказав супрефект, — Нормандія і Бургундія — цілком різні місцевості. Виноград сильніше розпалює кров, ніж яблука. Ми не так добре ознайомлені з законами й судочинством, ми оточені лісами, промисловість у нас ще не розвинена, ми дикуни… Якби я мав подати пораду панові графу, це було б — продати маєток і вкласти гроші в ренту; прибутки графа подвояться, а клопотів він не матиме ніяких; якщо граф любить село, він легко придбає в околицях Парижа замок з парком, обнесеним огорожею, не менш прекрасним, ніж егський, куди ніхто сторонній не буде входити; ферми при замку будуть здаватися тільки людям, які приїжджають у своїх кабріолетах і відлічують кредитні білети; і за рік у нього не буде жодного протоколу… Проїзд туди і назад відбере якихось три-чотири години… І пан Блонде, і пан маркіз будуть частіше робити вам утіху своїм відвіданням, пані графине…

— Щоб мені та відступити перед селянами, коли я не відступив навіть на Дунаї?

— Це так, але де ваші кірасири? — спитав Блонде.

— Такий чудовий маєток!..

— Вам за нього дадуть понад два мільйони.

— Один лише замок, мабуть, коштував не менш, — зауважив пан де-Труавіль.

— Один з найкращих маєтків на двадцять миль навколо! — сказав супрефект, — але ви знайдете кращий в околицях Парижа.

— Скільки прибутків дають два мільйони? — спитала графиня.

— Тепер близько вісімдесяти тисяч франків, — відповів Блонде.

— Еги не приносять більше як тридцять тисяч франків чистого прибутку, — сказала графиня, — і, крім того, ви за ці роки зробили величезні витрати, окопали ліси канавами…

— Тепер, — сказав Блонде, — за чотириста тисяч франків можна придбати під Парижем королівський замок, купити чуже шаленство.

— Я думав, що ви дорожите Егами? — сказав граф дружині.

— Я в тисячу разів більше дорожу вашим життям. — сказала вона. — До того ж, після смерті моєї бідної Олімпії, після вбивства Мішо цей край став мені огидним; в усіх обличчях, які я бачу тут, мені здається щось зловісне або загрозливе.

На другий день, ввечері, у салоні пана Гобертена у Віль-о-Фе супрефекта зустріла така фраза мера:

— Отже, пане де-Люпо, ви були в Егах?

— Так, — відповів супрефект із скромно торжествуючим виглядом, кидаючи ніжний погляд на мадмуазель Елізу. — Я дуже побоююсь, що ми втратимо генерала: він хоче продати свій маєток…

— Пане Гобертен, подбайте про мій павільйон… Я більше не в силах зносити цей віль-о-фейський галас і порох; наче бідна пташечка в клітці, я рвуся в чисте поле і в ліс… — млосно сказала пані Ізора, напівзаплющивши очі, схиливши голову на ліве плече і недбало перебираючи довгі кучері свого білявого волосся.