Читать «Ежені Гранде. Селяни» онлайн - страница 2

_{Демократизм молодого автора безперечний. Своїх персонажів із колишнього феодального дворянства Бальзак змальовує розбещеними свавільними лиходіями; негативними рисами наділяє він також образи представників католицького духовенства й ченців. Буржуа він здебільшого трохи ідеалізує: це люди, які мирно збагачуються під час революції; серед них навіть є один фабрикант, такий доброчесний, що його люблять усі робітники. Зустрічаються в цих творах і з симпатією змальовані епізодичні образи простих людей, представників народу.}

_{Уважно дослідивши характери персонажів ранніх романів Бальзака, можна зробити висновок, що він не був прихильником Реставрації, яка супроводилась дворянсько-клерикальною реакцією. Ненавидячи минулу революцію, повсякчас прагнучи повернути Францію до «старого режиму», Реставрація ухвалювала закони, що викликали обурення майже всіх верств суспільства, особливо демократично настроєної інтелігенції: наприклад, бузувірський закон про «святотатство» чи закон про виплату колишнім емігрантам мільярда франків за «збитки», які завдала їм революція.}

_{Протягом перших десяти років літературної праці Бальзак нічого не мав, крім боргів. Його літературний гонорар майже завжди був мізерний і здебільшого сплачувався довготерміновими векселями, на яких він багато втрачав. Щоб хоч якось вибитися з невідступних злиднів, забезпечити собі можливість спокійної творчої праці, Бальзак необачно погодився ввійти у спілку з видавцем Канелем для видання однотомників французьких класиків, що начебто обіцяло певний прибуток. Але ціна випущених книжок — 20 франків — виявилась надто високою, видання не розкуповувалось; Бальзак знизив ціну, та марно, книжки не йшли; нарешті він змушений був продати весь тираж з великими втратний, що знову потягло за собою значні борги (якими він почасти був зобов'язаний і махінаціям свого компаньйона, котрий звалив на нього всі збитки).}

_{У французькій літературі 20-х рр. XIX ст. відбувалися знаменні процеси. Пануюча протягом двох минулих століть літературна школа класицизму з її тяжінням до тем античності та біблійних сюжетів, доходила вже свого останнього слова. В час найглибших національних потрясінь французам набридло бачити на сцені лише героїв далекої античності та читати про них у книжках. Багато в чому застарів художній метод класицистів — встановлені ним умовності й правила, застаріла і їхня салонно-аристократична літературна мова. Боротьбу проти естетики класицизму розпочали її противники — нерозшарований іще письменницький загал, що складався з романтичної школи, очолюваної Віктором Гюго, яка досить гучно заявляла про себе, і з деяких письменників реалістичного (але поки що не відокремленого від впливу романтизму) напряму, серед яких були Бальзак, Стендаль, Меріме, Беранже.}

_{Реалістичне бачення світу складалось у Бальзака головним чином під впливом бурхливих політичних подій, які відбувались на його очах. В пам'яті ще не стерлися часи Великої французької революції, а сам він був сучасником Першої імперії, першої Реставрації, періоду «Ста днів», другої Реставрації та Липневої монархії. Усе це збагачувало його тверезим розумінням законів суспільної боротьби і допомагало формуванню політичних поглядів. Опануванням реалістичної манери письма він завдячував певною мірою і впливу Вальтера Скотта, слава якого гриміла тоді на всю Європу. Але ще більшу роль відіграли тут власні уподобання письменника: Його прагнення зображувати правду життя, вміння сягнути в глибину зображуваних подій і, зрештою, його гостра спостережливість, яка дозволяла безпомилково визначати соціальний стан, рід занять, заробіток, характер людей, які йому зустрічались.}