Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 86

Президент насупив брови. Хто замінував?

— Іншого виходу нема, товаришу Президент, — усміхнувся Сікора і поклав трубку.

Президент глянув на чужоземця. Той сидів з відсутнім виразом на обличчі, погладжував клинець борідки. Це погладжування вивело Президента з рівноваги:

— А ви чого сидите, містер кепітен?

— Не розумію… Я слухаю ваші накази, і взагалі…

— Забирайтесь ви геть!.. Себто, пробачте, ідіть до шлюпки, і хай вас відправлять на судно.

— А далі що, містер Президент України? — запитав капітан з в’їдливою іронією. — Може, накажете вашій прикордонній службі дати нам дорогу до Севастополю?

Президент підвівся.

— Ви у відкритому морі, капітане. Але я раджу вам повертатися назад. Бо вас зустрінуть як належно. З усіма вашими ядерними матеріалами і усіма волонтерами.

Цього було досить. Капітана наче винесло на палубу. І перше, що він побачив — голчасто-стрімкий корпус російського ракетного крейсера. Від нього годі було ждати рятунку. Капітан схопився за поручень драбини — трапу і стрімко полетів у шлюпку.

* * *

Віруня стежила за Президентом.

Від самого початку, відколи він з’явився на «Салюті», вів розмову в каюті з чужинським капітаном, потому вийшов на палубу і глянув важким поглядом в бік російського ракетного крейсера. Побачивши Віруню у яскравій синій сукні, запитав привітно:

— Хотіли мені щось сказати?

— Так… товаришу Президент, — видушила з себе Віруня. — Я про мого американського друга. Про наш шлюб з ним… Ви сказали, щоб я звернулася до вашої дружини, але я… я не знаю, де вона зараз.

— Мабуть, відпочиває. В таку гойдавицю… самі розумієте. Вона хотіла вас бачити.

Президент запросив Віруню в каюту капранга Сікори. На койці лежала його дружина. Наче дрімала, вкрившись пледом. Президент обережно доторкнувся до її плеча.

— Людонько, маєш гостю.

Дружина підхопилася з койки, впізнала молоду жінку, привіталася з нею. Згадала все… Щасливі закохані! От і прекрасно, от і живіть щасливо! Нащо вам та Америка? Чи то пак… містер художник, здається, має великий бізнес. Мільйонер! І гроші кличуть до себе… Останні слова президентова дружина вимовила з легким смутком.

Президентові теж ніби печаллю майнуло по обличчю. Найтяжче боліло йому оте виїжджання, оте втікання… Знав, що справа дедалі більше заходила в глухий кут, оберталась безпросвітком, нуждою, ганебними трагедіями тих, хто прагнув відшукати на Заході легке багатство, щасливу долю. Цвіт нації, найвродливіші дівчата, найроботящиші парубки, наймудріші вчені топтали стежку у світ чужого багатства. Законом це не заборониш, силою не зупиниш.

— Так що, ваш Теренс кличе вас з собою? — запитала дружина Президента. — Про гроші… це я сказала так… ви мені вибачте. Якщо ви кохаєтесь, що може бути дорожче! Ніякі гроші цього не замінять.

— Боже упаси! — сплеснула руками Віруня. — Він художник. Найперше він чудовий художник!

Отже справу улагоджено, каже президентова дружина. Завтра ж їм буде дано дозвіл… власне, вони одержать всі документи.

У Віруні палахкотять від радості щоки. Вона обнімає президентову дружину, голос її зривається на плач.