Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 4

Що це? Серж ніяковіє. Здається, він втратив тяму… Замакітрилося в голові. І де поділося оте лискуче чорне страхопудло по правому борту? Каплей протирає очі, повертається до капранга. Той стоїть знетямлений, лице — біла маска.

— Серже, який чорт нас попутав? — питає не своїм голосом.

— Слава Богу, чорт лишився по правому борту, Вікторе Степановичу.

— То, може, повернемося в мою каюту? За свято Перемоги? А? Ми ж не випили за наше свято!

— Боюся, вже випили.

— Ходімо, ходімо.

— Тобі вирішувати, Вікторе Степановичу, — згодився капітан-лейтенант.

Тут на місток піднявся старенький мічман. Сіпав нервово вуса, блукав очима.

— Як ви себе почуваєте, Вікторе Степановичу? — запитав глухо.

— Та ніби… нічого.

— А люди… погано. Двоє зомліли. Боюся, чи не хвороба якась.

Офіцери хутко спустилися з містка, обійшли бойові частини. В машинному відділенні прямо на металевій підлозі лежав старший моторист. Біля нього бідкався його помічник, вливав йому в рота воду з кухля. Ще гірше було з штурманом. Його прямо в каюті вхопили за столом над картою корчі.

— Повертаймося на базу, — вирішив Севастьянов. — Мені теж якось зле. Голова не своя. Згоден?

— Згоден, Вікторе Степановичу, — кивнув Сікора.

Було сонячно, однак не дуже ясно. Наче туманець стояв над морем. Командир корабля зв’язався з військовою базою, назвався і рішуче кинув у ефір, що просить дозволу на припинення патрулювання. В екіпажі кілька тяжких захворювань!

Ефір озвався мовчанням.

Севастьянов розсердився. Там що, оглухли, чи не хочуть приймати його заяви, його пояснень? Бюрократи прокляті! В такий світлий день тішаться своєю владою! Він повторив запит: мусить припинити негайно патрулювання, бо може статися лихо, люди зазнали струсу, щось незрозуміле впало на всіх…

— Повторіть назву корабля.

— Сторожовий «Салют», бортовий номер 707.

— Такого не знаємо… Чи ви, бува, з нагоди 9 травня не перебрали лишку, шановний? — Голос чергового бази був з краплиною іронії.

Севастьянова пойняв гнів:

— У нас хворі на борту! «Салют» з номером 707 просить дозволу на негайне повернення!

Знову стало тихо. Динамік шелестів довго і якось злостиво, аж нарешті промовив сухим голосом:

— За списками сторожових кораблів Чорноморської бази названий вами «Салют» на 9 травня 2002 року не числиться. Ясно? Можете вийти на створи і встати для опізнання. Вишлемо катер.

У Севастьянова пошерхло в горлі, загупала в скронях кров.

— Повторіть дату? — ледве спромігся на голос.

— Я ж вам сказав по-людськи: 9 травня 2002 року. Ви що, втратили там лік часу? Ну, хлопці! Отак перебрати міру!

Очі в Севастьянова збіліли. Йому замлоїло. Ледве чутно переказав старпому Сікорі зміст розмови.

— Мабуть, ми справді вхопили тяжку болячку. Або не допили норми, — мовив з глухим ремствуванням капранг-2, і на чолі його проступив піт.

— Так що, не впускають до нашої бази? — запитав Сікора.

— Повинні стати по створах і не ближче.

— Це щось не те… — хитнув головою Сікора. — Прошу тебе, Вікторе Степановичу, уточни ситуацію. Я боюся найгіршого… Може, є наказ про арешт команди. І нас хочуть взяти тепленькими. Як німецьких шпигунів!