Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 95

Мотор працював на малих обертах, руки її судорожно тримали велике холодне кермо, весь кузов дрібно тремтів, наче вмирав від жаху й сорому. Було страшно, неймовірно страшно. Вони тупотіли біля машини, умовляли пана Ріхтера, а він, ніби жартуючи, ніяк не хотів сісти в машину. Потім вона почула за спиною в себе його подих і швидко обернулася. Його блискучі очі дивилися їй прямо в лице, він не впізнав її, був далекий і відсутній, мабуть, думав про ту гордовиту красуню, яка щойно відлетіла до Москви. Гельда зашепотіла: «Тікайте!» — і не впізнала себе самої. Тільки збагнула раптом, що треба щось робити негайно, поки пан Ріхтер не впав на заднє сидіння і за ним не закрилися дверцята. Мотор, слухняний, двохсотсильний буркотун, насторожено чекав сигналу. Зраділо зойкнувши, він змахнув крилами, шарпнувся вперед і… понісся вулицею. А ззаду хтось брутально лаявся, біг за машиною, погрожував…

Потім було засідання трибуналу. Пан Густав, магістр ордену, погасив велику люстру і при світлі смолоскипа спитав Гельду нервовим, напруженим голосом:

— Гельда Губмахер, чи визнаєте ви себе винною в порушенні законів і приписів «Асоціації білої раси», в зраді своїх братів і зневаженні високих цілей нашого руху?

Гельді зробилося млісно, дим смолоскипа викликав у неї приступ нудоти. Запала тягуча, насторожена мовчанка.

— Гельда Губмахер, я вдруге запитую вас: чи визнаєте ви себе винною?.. — підвищив голос магістр.

— Визнаю, пане Густаве! — квапно промовила Гельда і крадькома озирнулася навкруги.

— Чи знаєте ви, що орден суворо карає за порушення статуту?

— Знаю, пане Густав. — Голос Гельди зовсім опав, на її круглому, майже дитячому обличчі з'явився страх.

Дивна покірність Гельди дратувала Кірхенбома. Йому хотілося грати роль невблаганного судді, хотілося сперечатися з обвинуваченою, вилити на неї свій гнів, а тут стояло якесь безвільне дівчисько і наперед погоджувалося з кожним його словом. Вона не вміла навіть постояти за себе. І заради такої нікчеми магістрові ордену АСБР Густавові, Кірхенбомові доводилося витрачати задаремно своє красномовство, свій запал.

— Вас буде страчено, Гельдо Губмахер, — верескнув, по-справжньому розгніваний магістр. — Негайно, сьогодні ж… Ви знущаєтесь над орденом…

Гельда трохи опанувала себе. Голос її задзвенів металом. Вона нікого не зраджувала. Не її ж вина, що інженер Ріхтер не встиг своєчасно сісти в машину…

— Ви навмисне рушили раніш, ніж треба.

— Зовсім не раніш.

— Раніше, Гельдо Губмахер!

— А я кажу не раніше, пане магістр!..

В кімнаті засміялися. Процес явно втратив свою серйозність. Густав Кірхенбом, зрозумівши непевність доказів трибуналу, вирішив вдатися до хитрощів. Якщо Губмахер діяла несвідомо або без жодних намірів проти ордену, то чому ж вона щиросердо визнала себе винною?

— Я не визнаю себе винною! — вигукнула Гельда.

— На початку засідання ви дослівно повторили за мною, що вважаєте себе винною в порушенні законів, і принципів ордену.

— Авжеж, пане магістр, — удала з себе наївну Гельда. — Ваші слова для мене закон. Я завжди дослівно повторюю ваші накази.