Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 86

Учора Ріхтерові розповіли веселу історію про те, як Крейський, одержавши суворий наказ директора подати дані про можливу переробку системи терморегуляції, приплюсував таке, що вийшло, ніби переробка обійдеться компанії дорожче, аніж саме спорудження «Левіафана». Це був його виклик, його гордовита відповідь компанії. Крейський не згоден на розрив з радянськими інженерами. Він сказав своє слово й на тому стоятиме хоч до смерті.

А тепер? Вони женуть його геть. Не радячись з Ріхтером, вони вирішили позбавити завод кращого спеціаліста по теплових установках. Ось зараз про це й буде мова в кабінеті Вальтера Кірхенбома.

Авто мчить вулицями міста. Сірі, похмурі тунелі розсовуються, розкривають свої обійми, всмоктують машину в свої ікласті пащі. Ріхтер думає про Крейського, бачить його перед собою. Не злякався, не відступив… Не так, як він, Ріхтер…

Рвучкий поворот керма, авто вгризається в невеличкий проміжок в ряду інших машин, що завмерли біля помпезного входу компанії Кірхенбома. Ось тут Ріхтер може закінчити свою гру. Назавжди, навічно. Ха-ха! Може!.. І ви сподіваєтесь, панове, що Ріхтер приїхав до вас на поклін, чекаєте, що він зрадить себе? Його гра ще попереду. Зараз він скаже вам, хто такий Крейський і чим може скінчитись для компанії розправа над кращим інженером.

Ріхтер підбігає до ліфта.

Десятий поверх… дванадцятий… вісімнадцятий… прийомна президента компанії «Зюддойче люфтферайнігунг». Блискучий паркет, стіл, лаковані нігті на довгих, гарних пальцях секретарки. І подив у ледь затуманених нудьгою очах.

Панові інженерові треба до шефа? Струнка постать дівчини в яскраво-зеленому костюмчику неквапно підводиться з-за широкого стола, і на якусь мить перед Ріхтером виникає дві секретарки: одна стоїть навпроти вікна, друга — гордовито посміхається з блискучої поверхні столу.

— Я вас дуже прошу, Клархен, швидше!

— Розумію, пане інженер. Розумію.

Червоні нігті лягають на ручку дверей. Хвилина чекання, і ось Ріхтер в знайомому кабінеті Кірхенбома. Розміри кабінету, елегантність меблів, строгість апаратів — все ніби навмисне підкреслює непоказність господаря. Він загубився десь там, у напівтемному кутку, розтанув у похмурому закапелку серед екранів, динаміків, телефонів. Його фактично немає, не може бути, бо тут діє тільки всемогутній титул, всевладний престиж, всепереможний закон багатства, і зовсім байдуже, в якій матеріально-тілесній формі цей закон постає перед сторонніми.

Ріхтер робить кілька кроків і враз ніби натикається грудьми на невидимий бар'єр. Його очі схрещуються з уважним, оцінюючим поглядом Кірхенбома.

— Я до вас в терміновій справі, пане президент.

Кірхенбом стоїть, мов маленька воскова фігурка. Сяють апарати, готові кожної хвилини пустити каскад звуків, вирвати пана президента з цієї холодної кімнати і кинути у великий діловий світ.

— Вибачте, що я без попередження… — Ріхтерові все дужче стискає горло, він подавлений, паралізований крижаним спокоєм мільйонера. — Справа Крейського…