Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 83
Юрій Бедзик
— Так, шеф.
Директор мружиться, шукає якесь слово.
— Ось що, Крейський… — Він важко ліг на спинку крісла. — Ми хотіли б мати орієнтовні дані на випадок заміни російського газу німецьким.
У Крейського сіпнулося ліве око, він мимоволі напружився. Невже знову починається стара пісня?
— Здається ж, справа вирішена… пане директор… Ви самі запевнили головного конструктора…
— Так, так, все вирішено! — замахав руками Кремпке, і в голосі його почулася така заспокійлива добродушність, що Крейський полегшено зітхнув. — Все по-старому, будьте спокійні, Крейський. Просто розумна обачність… Стан міжнародних відносин ненадійний. Сьогодні ми одержуємо російський газ, а завтра — порожні газгольдери. Фірма не може ризикувати. Фірма вимагає гарантій на багато років наперед. Не хотів би задавати вам прикрості, Крейський… — в очах директора блиснула зловтіха, — але проекти майбутніх «Левіафанів» будуть базуватися виключно на вітчизняному газі. Ось через що я прошу вас, Крейський… прикинути можливі зміни. Кошти, матеріали, сам принцип дії. Все, що ми потребуватимемо в разі переходу на звичайний, «нефлегматизований» водень.
— «Нефлегматизований» водень — це катастрофи, загибель тисяч людей, — холонучи при одній думці про можливість такої заміни, видавив із себе Крейський.
— Боже, які у вас кволі нерви! Загибель!.. Катастрофи!..
— Я не можу вам дати технічних розрахунків на зміну теплової системи, — глухо промовив Крейський.
— Чому?
— Просто… не можу.
— Пробачте, Крейський, ви, здається, забули, з ким говорите? — В голосі Кремпке прориваються колючі нотки, широке обличчя помітно дерев'яніє.
Ні, Крейський нічого не забув. Він знає, що ця розмова, можливо, буде його останньою розмовою з директором, знає, що компанія не любить бунтарів і знайде замість Крейського десятки першорядних спеціалістів. І Ріхтер лишиться сам, і все піде так, як запланували ці жорстокі, бездушні пани з правління.
— Я принесу вам технічні дані, пане директор, — Крейський встає повільно, мов п'яний, кілька секунд дивиться собі під ноги. — Дозвольте йти.
Кремпке переможно усміхається.
— Ідіть, дорогий мій. Ідіть. Я вас запевняю: ми поки що нічого не будемо міняти;.. А технічні розрахунки прошу принести мені якомога швидше. Через дві години я їду до шефа.
Він дістає зі столу коробку з сигарами і з виглядом добродушної, милої людини підсовує його збентеженому, подавленому інженерові.
НА ЗАХИСТ ДРУГА
— Віллі! Віллі! Ти не спиш?
Ріхтер обережно відчиняє двері і заходить до невеличкого коридорчика. В ніс йому б'є запахом немитого посуду. Старенька портьєра закриває вхід до кімнати. Чи справді спить хлоп'я, чи, може, подалося з друзями в шумливу круговерть міських вулиць?
— Віллі!
Відхиляється портьєра, і на порозі стає заспаний Віллі. В довгій нічній сорочці, він схожий на маленького буддійського ченця. Розтирає очі, винувато кліпає на інженера довгими світлими віями. Що сталося? Так рано пан інженер ніколи не навідувався до їхньої оселі.
— Доброго ранку, пане інженер.
— Для кого ранок, а для кого вже й обід, — з жартівливою серйозністю каже Ріхтер, дивлячись на годинник. — Не було листа для мене? Учора начебто приходив поштар.