Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 62

— Стривайте, я не договорила!

Він покірно опустив голову. Перед такою дівчиною не соромно було схилити голову. Так, так, він був уважний, йому не хотілося образити Ганку. До того ж вона повела дуже дивну, дуже цікаву мову. Вона згадала про Німеччину, її інженери й конструктори не раз вражали світ своїми винаходами. І ось сьогодні, коли вони летіли в літаку й Росана Подестра завела мову про майбутнє свого континенту, Ганці Крижанич здалося, що вона знайшла відповідь на питання, яке непокоїло її останніми днями.

— Мені допомогла ваша розгубленість, пане Ріхтер.

— Знову не розумію…

— Ви сказали: «Літати без аеродромів ми не вміємо». Я подивилася на вас і раптом згадала минуле вашої країни. Власне, це було й минуле моєї батьківщини, але вам воно належало в першу чергу. Німці свого часу досягли найбільших успіхів у розвитку дирижаблебудування. Німецькі повітряні «Цепеліни» були принадою й мрією багатьох країн. І я сказала собі, дивлячись на ваше знічене обличчя: «Ні, пане Ріхтер, ми вміємо літати без аеродромів. Колись і Німеччина, і Радянський Союз чудово літали без аеродромів. Починалась прекрасна ера повітроплавальних апаратів». І ще я подумала… я твердо подумала, що дирижабль мусить знову піднятися під хмари.

В Ріхтерових очах горіли тріумфуючі вогники. Йому нічого було говорити. В словах Ґанки Крижанич він уловив свої думки, побачив свій сон, своє дивовижне приземлення у чорному морі тропічних джунглів.

— Здається, ми разом з вами знайшли той рух, якого так бракує Африці, — сказав він, ледь тамуючи в собі глибоке зворушення.

— Не тільки Африці, дорогий мій друже, — нахилилася до нього усміхненим лицем Крижанич. — Всьому світові. У нас є швидкісні реактивні літаки, є ракети, які фотографують Марс і Венеру, є підводні човни-палаци, але досі ми не маємо повітряного рооота-титана. Ми всевладні й водночас безсилі.

— Тобто ви мрієте…

— Я не мрію, я чітко бачу те, що завтра стане реальністю. Нам не вистачає залізних рук гіганта, який би носив наші турбіни, монтував наші греблі, переносив по бездоріжжю гори потрібних матеріалів. Нам бракує сучасного дирижабля.

Ріхтер задумався. Як це просто, і водночас скільки в цьому таємної сили! Там, в літаку, він надумав щось схоже, тільки його думки не мали тієї виразної, окресленої, як у Ґанки, форми. Ах, мила, добра дівчина!..

Їм обом було приємно, бо почували себе зв'язаними такою важливою і такою світлою думкою, яка, отак раптово народившись, вмить набула зримих, зовсім відчутних обрисів. Тепер виникали нові деталі. Виявилося, що справа не зовсім забута людством. Тут і там, в окремих країнах, провадилися спроби вдосконалення дирижаблів, декому навіть вдавалося прокладати нові напрямки в цій галузі техніки. Дехто глибоко розчаровувався.

— Головне — осягнути швидкість, — міркував уголос Ріхтер, якому в силу його професії швидкість уявлялася головною перевагою всіх літальних апаратів.

— Мабуть, все тут головне, — говорила Крижанич. — Мене, наприклад, найбільше цікавить і хвилює проблема підйомної сили. Ви уявіть собі: ми створимо велетень, який підноситиме в повітря вантажі вагою в три-п'ять тисяч тонн! З часом — двадцять тисяч!..