Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 55

Тут тільки Ганс збагнув свою помилку. Він проґавив помах судейської руки, втратив кілька секунд, що було рівнозначним втраті вирішальної сили удару. Рука його шарпнула важіль передач, машина гойднулася судорожно і рушила вперед.

Все скінчилося дуже швидко, навіть швидше, ніж Ганс того сподівався. Думка підказала йому, що він мусить за всяку ціну уникнути лобового удару. Повернути праворуч і хряснути колесом у бік нахабі! Праворуч, праворуч! Він крутнув кермо, його відкинуло наліво, але в ту ж мить страшенний гуркіт упав йому на голову, зім'яв тіло. Густа чорнота залила свідомість…

Зіберт в той день не розмовляв з ним, дувся. Тільки поцікавився у когось із хлопців: «Кістки цілі?» І дізнавшись, що цілі, лайнувся досадливо на адресу недолугих пацанів, які навіть у спорті нездатні відвоювати честь робочої людини. Відтоді Ганс Блютнагель палко зненавидів льотчика з міського аероклубу. Сказав собі затято: «Ти взяв мене хитрістю, а я візьму тебе силою і вмінням. І хай тоді вся Німеччина засвідчить, хто справжній переможець, пане Штосгауер!»

Тим часом в кімнаті наростає шум голосів. Знову йде мова про асберівців. Свавілля бандитів не знає меж. Порядні громадяни гинуть серед білого дня.

— Я бачив, як убили доктора Герста, — каже високий чоловік в окулярах. Він щойно приїхав із столиці і привіз з собою останні відомості. — Професор Герст мав виступати перед студентами коледжу з нагоди нагородження його Міжнародною премією миру. Хто міг подумати? Католицький діяч, людина поміркованих поглядів, і раптом… бомба. Він тільки встиг включити мотор, як раптом ударило зсередини… Коли його витягнули на тротуар, він був ще в повній свідомості, навіть посміхався. Почувши, як люди проклинають асберівців, він підняв руку і- сказав голосом проповідника, що це на краще. Він радий вмерти для загального добра, для просвітлення душ, які схибили…

— Ми й досі боїмося підняти руку на нелюдів, — сказав Зіберт.

— Наївний гандізм уже коштував мільйонів жертв.

— Годі відступати!

— Якщо вони захоплять «Левіафана», діло повернеться до катастрофи. «Левіафан» став метою їхньої політики. Руками штосгауерів дехто хотів би розпалити на землі добре кострище.

— Ми мусимо захистити корабель, перепинити дорогу бандитам.

— Поставити вимогу перед фірмою…

Зіберт журливо посміхається. Ставили вже вимогу. Всі пороги пооббивали у Вальтера Кірхенбома, та так нічого й не домоглися. Тепер вони повинні взяти справу в свої руки. Так, тільки в свої. Друзі миру — це могутня організація, у якої є сили й засоби боротися проти націстів. Міський комітет мусить скупчити всі свої зусилля на охороні корабля-велетня. Всю увагу населення! Які пропозиції щодо цього?

— Широко висвітлювати хід будівництва в пресі, — говорить молода журналістка. — Ми, газетярі, беремо справу на себе.

— Вести роботу серед військових і поліції, — кидає з свого місця русявий офіцер.

— Екскурсії на завод. Більше людей, більше симпатій до корабля…

Починаються суперечки. Гамір, вигуки, пересування стільців зливаються в глухий шум. Ганс прикриває двері, зітхає розчаровано. Так і не вдалося доповісти товаришеві Зіберту про виконану роботу. Де там доповідати? Стільки тих проблем зав'язалося навколо «Левіафана», що, мабуть, комітет просидить до самої ночі.