Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 54

В місті про Штосгауера ходили найрізноманітніші чутки, його ім'я було оточене ореолом загадковості й романтичної приваби. Особливо ж популярність льотчика зросла після минулорічної «африканської історії», коли він зумів так ловко обвести навколо пальця детективів Подестри. Розповідали, що він утік на південь в Преторію, затесався в прибічники мільйонера Фрайвуда, зажив грошенят і через рік повернувся в Європу мало не в ролі Фрайвудового емісара. Люди дивувалися: хто він? Чому так широко відкриті перед ним двері заможних домів? Чому молодий Густав Кірхенбом так запобігає перед нахабою?

У Ганса з Штосгауером особливі рахунки. На саму згадку про нього сором обпікає хлопцеві щокн. Ще позаторік він програв Штосгауерові в автомобільному рауті. І як же нікчемно програв! Самозакоханий улюбленець можновладних родин міста, Штосгауер організував свій мотоклуб: двісті найкращих гоночних машин, надійні тренери, сила вільного часу. Він побивав усіх і вигравав найвищі призи. Він не знав собі рівних. Щоб піднести свою славу, він запропонував нові умови змагання: автомобільне регбі!

Не чули про таку штуку? Машини налітають одна на одну, удар радіаторами, полум'я, відбиті колеса — і переможець мчить далі. Штосгауер розтрощив дванадцять авто, покалічив майже всіх своїх суперників, завоював приз «авто-регбіста Німеччини». Штосгауер став зіркою на спортивному обрії Німеччини. Штосгауер! Штосгауер!..

Тоді на двобій з ним зголосився Ганс Блютнагель.

Йому дали широкий, дідівський «мерседес» з лапатими крилами й розкарячкуватими колесами, незграбну потвору потужністю в сто п'ятдесят кінських сил. Він одягнув шолом, окуляри. Плюнув собі на руки і виїхав на поле. Спочатку належало зробити круг честі, пронестися перед залюдненими трибунами стадіону з виглядом безтурботного бувальця. По тому ж кругу в зворотному напрямку мав продефілювати і Штосгауер. На чорному шоломі в нього виразно білів тевтонський хрест.

Блютнагель знав, що у льотчика машина важча і сильніша і, якщо вони зіткнуться лоб у лоб, Гансові не минути шпиталю, а може, й заміського кладовища. Чорний шолом Штосгауера стояв перед його очима як привид смерті. Ганс відчував, що він поволі втрачає самовладання, не вірить своїй машині, своїм рукам… Зневіра переросла в слабість, тіло зробилося кволим і неслухняним, очі втратили зіркість. І тільки думка вперто гнала його вперед. Думка нагадувала про друзів, які зібралися на трибунах, про тих, хто послав його сюди від імені заводу, про хлопців з газового цеху, про майстра Зіберта…

Втім, ні! Зіберт вилаяв його за дурну примху і сказав, що прожене з комітету, якщо Ганс буде займатися «ідіотськими експериментами». Але в очах Зіберта Ганс прочитав затаєну надію, що він, Ганс, все ж таки зіб'є пиху із зарозумілого льотчика, покаже, на що здатні «наші хлопці».

Штосгауер вивів машину на лінію удару першим. Біля нього зібрався гурт юнців в таких же, як і в нього, чорних шоломах. Статечний суддя прихильно потиснув льотчику руку, ніби наперед вітаючи з перемогою. Штосгауер припав до керма і погнав свою машину насеред поля, намагаючись виграти простір і час для розгону.