Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 51

Далі чекати було несила. Ріхтер, не питаючи дозволу, кинувся Тю конторських кімнатах шукати телефону. Знайшов його в одному з тісних закапелків, припав до апарата. Вілла Кірхенбома довго не озивалася. Ріхтер шалено вдарив рукою по ричагу, знову набрав номер. Руки в нього тремтіли. Здається, справа дійшла до краю. Ще мить — і все скінчиться. Російський газ буде випущено в повітря, ті бузувіри з палицями торжествуватимуть свою негідну перемогу.

Кірхенбом узяв трубку. Довідавшись, у чому річ, сумно зітхнув.

— Я вам щиро співчуваю, пане Ріхтер, але нічим не можу зарадити. Доведеться скористатися звичайним тазом. — Він ще раз демонстративно зітхнув і поклав слухавку на апарат.

Звичайним газом! Він просто здурів, цей старий йолоп. Та чи розуміє він, що, крім міркувань чисто гуманних, крім поваги До людського життя, є ще якісь технічні розрахунки? Півтора року корабель будується згідно з планами використання «флегматизованого водню». Мільйонні затрати підігнано саме під цю систему, і будь-яке насильство над технологією виробництва може призвести до найтяжчих наслідків…

Чорний апарат на столі мовчав, мов налякане, винувате звірятко. З вулиці доносилися лайливі окрики, удари чимось важким об залізо. «Ламають ворота, — подумав Ріхтер, терпнучи від страшного передчуття лиха, яке неминуче мало статися за кілька хвилин., — А поліція! Де наша хвалена поліція? Дійсно, скільки трагізму в цьому жарті: поліція стоїть на сторожі порядку і не втручається в справи, де пахне беззаконням. Чи, може, я неправий? Може, є якісь вищі інтереси, політичні міркування, заради яких треба було б поступитися своїми науковими амбіціями? Так, але ж ідеться вже не про амбіції. На карту поставлена доля самого «Левіафана», а в перспективі доля тисяч невинних людей. Я не можу змінити проекту, я не смію цього зробити».

Йому подумалося раптом, що вся біда в тому, що люди, які шаленіють на площі, не знають правди. Їх введено в оману, їм забито голови всілякими нісенітницями. «Якби перед тими жорстокими, невблаганними парубчаками, — подумав Ріхтер, — постала зараз в усій переконливості істина, вони б засоромилися своїх вчинків. Скільки безглуздих злочинів і помилок вчинила німецька молодь у минулу війну тільки через те, що вона стала сліпим знаряддям фашистської облуди, тільки через те, що не знала правди».

Струнка постать інженера промайнула вздовж станційних вікон, вихопилася на кам'яний приступок. Плащ його був розстебнутий, чорняве волосся скуйовджене. Він підняв руки, закликаючи натовп до тиглі. Напружив голос.

— Панове!..

Але ті слова змішалися з різноголосим криком сотень горлянок. Ніхто не хотів помічати маленької, загубленої людини під станційними вікнами.

— Ей ви, — гукнув він у відчаї, безсилий не те що спинити безумство, а бодай на хвильку привернути до себе увагу.