Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 37

Впізнав її і не впізнав. Шарпнув за плече, крикнув їй і болем в обличчя:

— Гельдо!..

Юрба росла, набрякала, стискувала коло. Хтось вдарив дівчину в плече, хтось потягнувся до неї з кулаками. Ненависть була страшна, ненависть юрби, яка впіймала злочинку, асберівку, лиходійку.

— Гельдо! — простогнав Ганс.

Натовп лютився. Вбити її! Розтоптати! Де поліція! Ліс кулаків, хвилі зненависті…

І раптом до тротуару підкотило дві легкові машини. За ними ще одна. З них вискочили якісь люди в сірих платах, стали розштовхувати людей. Підбігли до Ганса. Один навідмаш вдарив його в лице, другий рубонув чимось важким по колінах.

Ганс, осів на землю, закрив руками обличчя. Тепла кров потекла йому крізь пальці, в очах стало гаряче й червоно. Він відірвав від лиця долоні і встиг побачити, як моди в плащах щільно оточили дівчину, провели її через натовп і посадовили в одну з машин. Заревіли мотори, чорні авто понеслися вулицею.

Чиїсь турботливі руки підвели Ганса з бруку.

— Хто вона… молодий чоловіче?

Інший голос пояснив:

— АСБР! Хіба не бачите? Хотіли підпалити комітет Друзів миру, а цей парубчак вистрибнув з вікна і погнався за нею. Та хіба їх виловиш? Тут ціла банда. Добре, що пожежу загасили.

Ганс, похитуючись, ступив уперед, тряхнув головою і, мов зачумлений, із закривавленим обличчям поплівся до комітету.

РЕПОРТЕРИ ЖДУТЬ СЕНСАЦІЙ

Ріхтер спинився на краю тротуару. Мав перейти вулицю, але потік машин перетяв йому дорогу. Вся проїжджа частина була залита блиском, розкішшю, пихою, неквапним рухом. Ділові люди не поспішають. У них — доволі часу.

Перед Ріхтером спинилася старовинного фасону, мало не з кайзерівських часів, машина. За кермом — білява дівоча голівка. Поруч неї — молодий франт. «Дівчина так схожа на Гельду: ті ж повнуваті з яминками щоки, ті ж гарні, легко покладені на кермо руки… Гельда за кермом! Боже, що він собі намислив? Де б вона здобулася на таку розкіш? Хто міг би посадити її в такий «шевроле»?.. Хіба що?.. У Ріхтера від гострого припущення аж похололо в грудях. Думка знову сіпнулася до минулого вечора в аеропорту… Хіба що її друзі, ті пещені гульвіси… Вони могли дати їй все, вони здатні на будь-яку підлість…

Машина м'яко зрушила з місця, гордовитий дівочий профіль проплив перед Ріхтеровими очима, немов на екрані кіно… Ріхтер швидко пішов через вулицю, зусиллям волі відкинув тяжке припущення. Треба думати про інше. Він мусить напружитися, змобілізуватися до краю, щоб довершити роботи на стапелях. Останні передпускові місяці. Його «Левіафан» готується до першого пробного вильоту. Знесеться в небо, підніме до сонця гучну славу Пауля Ріхтера, кине до його ніг зачаровану Німеччину.

Мрії, мрії… А поки що тяжка праця і неприємна розмова з директором Кремпке… Ріхтер проминув вахтера і, як тільки опинився на просторому забетонованому дворі перед широкосяйним, подібним до нью-йоркських хмарочосів будинком контори, в очі йому кинувся могутній корпус «Левіафана», що визирав з-за рогу дому, сліпучо-білий, наче облитий кригою, гордо знесений до сірої каламуті неба.