Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 36

— «Флегматизований водень» перші виготовили росіяни, — суплячи брови, сказав Зіберт. — А щодо доктора Браузе… Його винахід ще не доведений… Я знаю, що ти маєш на увазі! Мабуть, чув балачки про головного конструктора…

— Авжеж! — щиросердо випалив Ганс.

— Я теж чув їх. — В голосі Зіберта забриніла болісна непевність. — Одні кажуть, що Ріхтер переховує якісь таємні папери Браузе, інші не вірять цьому. В одній газеті навіть було надруковано фантастичне оповідання про нашого інженера…

Гансові не терпілося знати правду. Він просто пожирав очима свого старшого друга. Що ж то за дивний секрет? І чому пан інженер не хоче відкрити його людям? Кажуть, він має через це багато неприємностей з правлінням фірми. Йому навіть погрожували, підсилали листи…

Зіберт розвів руками.

— Не знаю. Нічого не знаю, Гансе… — Невже він вам… ніколи?..

— Мене це не цікавить, хлопче. Не люблю пінкертонівщини. І взагалі давай займатися ділом.

Гансові до сліз болісно чути таку мову. Може, він вловив відтінок нещирості в словах Зіберта, а може, просто здогадався, що тут мусить бути якась таємниця, перед якою навіть чиста душа Зіберта завмирає в нерішучості.

— Росіяни своєчасно прийшли нам на допомогу, — намагається бодай трішки втішити юнака Зіберт. — Таємницею доктора Браузе ми не начинимо корабель. — Очі Зіберта розпромінюють хитруватий усміх. — Нам потрібен газ, реальний газ, високої потужності, і цей газ дали нам радянські вчені. Професор Арсентьєв. Чув? Мудра голова! Газ абсолютно безпечний, абсолютно не вибуховий…

Він не встиг договорити. Брязнуло скло, і крізь розбиту шибку в кімнату влетіла велика чорна пляшка. Впавши на підлогу, вона спалахнула яскравим полум'ям. Зіберт і Блютнагель заціпеніли. Вогненна пляшка крутилася перед їхніми очима, шаленіла, билася об ріжки столів, розливала густу вогнисту рідину. Вогонь тріпотливими язиками потягнувся до шаф, столів…

Ще мить, і Ганс, заплющивши очі, майже навпомацки, кидається в те розбурхане вогняне пекло, хапає пляшку, підбігає до вікна і жбурляє її на брук.

— Гасіть!.. Я зараз!..

З вікна він побачив постать, що бігла навскоси через мулицю. Дівочу постать. Вона! Та, що кинула вогонь, та, що, злякавшись, тікала тепер від помсти, від кари. Блютнагель зиркнув униз. Другий поверх!.. Біля тротуару, біля розбитої пляшки вже збиралися люди, чулися обурливі крики.

Ганс вчепився за підвіконня і полетів у прірву. Перед очима майнув сірий ріг дому, сірі вікна першого поверху, чийсь збитий капелюх. Майже наосліп Ганс зірвався на йоги і побіг туди, де зникла дівоча постать. Вона вже ледь-ледь миготіла за деревами. Був дикий, страшний, летів, мов звір, перестрибував через канави, паркани, лавки, задихався, хапав повітря.

І тільки тоді, коли догнав, нарешті, дівчину, побачив, їмо ще якісь люди поспішають за ним, оточують його зі всіх боків, теж вимахують руками, кричать, обурюються, сиплють прокльонами на біляве волосся.

Біляве волосся!.. Ганс аж очі витріщив. Перед ним стояла Гельда. Бліда, з прискаленими очима, з червоними випіками на щоках, із світлою зачіскою.