Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 152

— Гельдо Губмахер, — вириває її з спогадів хрипкий голос судді, — суд надає вам слово. Чим ви можете засвідчити невинність Пауля Ріхтера?

Чим вона може засвідчити? Хіба ж її поява в цьому залі не є доказом його безневинності? Може, цим людям потрібні якісь особливі факти? То що ж, вона розповість і більше. Їй є що сказати.

— Іменем бога Всевишнього клянуся говорити тільки правду!

Так, вона клянеться говорити тільки правду. Вона й прийшла сюди лише заради правди, і хай не погрожують їй кулаками оті типи в залі, хай не хмуриться пан Штраус, хай не лякає її своїми вовчими очима голова трибуналу пан Хейнеман.

Це вона викрала у коханого лист росіянки. З ревнощів, звісно, а не за їхнім дурним наказом. Тепер вона розуміє, навіщо їм потрібен був лист. Хай знають панове присяжні, як легко їх хотіли піддурити. Вона ж бо забрала з дому пана Ріхтера лише один-однісінький лист, сама його сто разів перечитувала (про здоров'я, про настрій, про якусь там Росану Подестру!), а тут їх підносять цілу купу!

І хай пан комісар повикопує свої давні акти і доповість високому судові про те, що о дванадцятій ночі на квартиру доктора Браузе ввірвалися люди АСБР і стали кричати, бити й мучити його, аж доки старий не сконав.

Хай пан Штраус, секретар їхнього ордену, розповість суду про останню нараду, коли їй було наказано внести до кабінету пана Кремпке макет «Левіафана». І вона внесла його й поїхала собі додому, а безневинна іграшка вибухнула й обірвала життя багатьох людей…

— Я можу ще розповісти, як люди АСБР… як пан Густав Кірхенбом…

Суддя квапливо б'є в мідне калатало.

— Годі! Суд прийме до уваги ваші свідчення, Гельдо Губмахер.

І Гельда розуміє з виразу його очей, що її слова зовсім не втішили старого суддю і панам присяжним теж не припали до смаку.

— Я хочу сказати…

— Годі, Гельдо Губмахер!

Суддя хмурить брови, голос, його робиться владним і жорстоким:

— Ваші факти потребують перевірки, Гельдо Губмахер. Суд змушений припинити процес. — Він дивиться на Гельду злим поглядом, готовий розчавити її словами. — Що ж до особи, яка назвала себе винною, то суд виносить окрему ухвалу: тримати її під арештом до закінчення слідства.

Зал хлюпнув голосами і стих. Двоє поліцаїв наблизились до Гельди, стали обабіч неї, зімкнули зловісне коло.

Ріхтер нахилив голову. «Може, це й краще… Суд захистить її і врятує. Головне — істина!»

Поліцейські повели Гельду до бічних дверей. Сотні очей потягнулися за худенькою постаттю. Ріхтер дивиться їй услід, лічить секунди, чогось ніби жде. Ще мить — і вона вийде з зали, закон сховає її за своїми мурами…

І враз щось сухо, коротко клацнуло. Гельда сіпнулася вбік, якось дивно підняла голову і… впала, відкинувши вперед руку. Поліцай, що вів її, глянув на вікна, потім на оторопілий натовп.

— Закрийте двері! — гукнув він.

— Двері! Двері!.. — понеслося залом.

А Гельда лежала, і рука в неї була довга-довга, а волосся ніби густіше й важче, ніж завжди. Ріхтер став навколішки, відгорнув світле пасмо: на нього дивились мертві осклянілі очі…