Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 148

Прокурор, ніби насолоджуючись враженням, яке справили його слова, обвів переповнений судовий зал бундючним поглядом. Прокурор належав до молодої генерації служителів Феміди і дуже пишався своєю посадою. Але найбільшої насолоди йому завдавали саме отакі гучні процеси, де він міг бути й обвинувачем, і філософом, і тонким міжнародним політиком, де розум його зблискував найдивовижнішими спалахами «нововідкрить», а сама його особа набувала яскравої колоритності.

В молоді роки прокурор мріяв стати дипломатом, вершителем, так би мовити, світової політики. Та після скандального провалу на вступних іспитах до іноземного коледжу заможні батьки його, пожертвувавши чималу суму повноцінних німецьких марок, спромоглися відкрити перед своїм сином більш скромну, хоч і не менш впливову доріжку. Недолугий вершитель світової долі став вершителем доль людських.

Процес над Паулем Ріхтером був своєрідною усмішкою фортуни для прокурора. Подумати тільки: він мав розгорнути наступ проти червоних, він стоїчно звалив на себе тягар «політичного процесу».

Три дні підряд Густав Кірхенбом напучував прокурора, як йому виступати в суді. Прокурор вимагав все нових і нових фактів, домальовував картину по-своєму, вигадував сміливі версії. Химерна гора «аргументів» росла, як попіл Везувію над нещасною Помпеєю. Гора була надійно зцементована, її увінчував найпереконливіший аргумент, який уже сам вимагав суворої кари для зарозумілого Ріхтера.

Якраз про це й говорив зараз прокурор:

— Отож, панове присяжні, і ви, ваша честь (короткий кивок у бік судді), з гіркотою й смутком у серці я оголошую останній аргумент слідства. Пауль Ріхтер приховав від нації неоціненний винахід доктора Браузе, обікрав Німеччину, на багато років позбавив її благодатних наслідків великого відкриття. Секрет «флегматизованого водню» більше не належить нам. Де він? Що зробив з ним Пауль Ріхтер? Він продав таємницю росіянам. Так, так, панове присяжні. Продав! Там, на Сході, сьогодні потішаються з нас, радіють нашому нещастю, видають наш винахід за свій власний. Більше того, продають Німеччині її ж, німецький, газ!

У залі почувся кволий протест:

— Де докази? Все це брехня!..

Прокурор журливо розвів руками. Печать сумної умиротвореності лежала на його обличчі. Виждавши навмисне хвилину, він з виглядом великомученика похитав головою, обернувся до судейського столу.

— Ви чуєте? Навіть сюди, в храм правосуддя, прокралася бацила червоної зарази. Але, як сказано в писанні: «Не возгнівися, боже, на засліплених!», кажу і я: не зважайте, панове, на крики людей, введених в оману ворожою пропагандою! Чи ж знають вони правду? Чи уявляють собі істину? Ні, істина в наших руках. — Прокурор, вихопив з купи паперів, які лежали перед ним, кілька аркушиків, змахнув ними над головою. — Ось вона! Я відкриваю її перед вами, панове присяжні. Я оголошую найнепохитніші докази проти Пауля Ріхтера — листи, які надсилала йому російська агентка Ганна Крижанич.

Прокурор виходить з-за свого пульта, наближається до Ріхтера і, в порушення всіх процедурних норм, розгортає перед ним аркушик списаного паперу.