Читать «Женька Жменька-Едісон» онлайн - страница 9

— Яка, власне, різниця, хто припер той металолом? — виправдовувався Котя. — Ми чи вони? Хіба трактори від того гірші будуть? Ми хотіли, щоб як краще, щоб малим легше було.

А Женька тільки рукою махнув:

— Поду-у-маєш, не бачили ми вашого металу, чи що? Ми коли захочемо, то припремо з Оберемком стільки металу, що ви не знатимете, куди його й подіти. Правда ж, Котю?

— Правда, — не дуже впевнено відповів Котя, і вони пішли геть із шкільного двору.

Куди вони пішли? До моря. І не тому, що мали якийсь певний план, а тому, що у їхньому місті куди не йди — однаково вийдеш до моря.

— Якби знайти підбитий фашистський танк, — гарячкував Женька. — Одразу план за всю школу виконали б, правда?

Правда, — машинально погодився Котя.

— Або знайти у бухті ворожий підводний човен? Га? Щоб я пропав, правда ж, здорово?

— А як би ти його дістав із дна? — діловито поцікавився Котя, так ніби підводного човна вже було знайдено і тепер залишалося тільки його підняти.

— За законом Архімеда. Щоб я пропав.

Вони підійшли до шістнадцятого причалу. Влітку тут один за одним пришвартовувались теплоходики і катерки, що возили на прогулянку курортників. Зараз, ранньої весни, тут нудьгували самі тільки чавунні кнехти. Море байдуже лизало зеленкуватими хвилями пісок, як лизало його тисячі років тому, коли на цьому березі стояли не Женька і Котя, а таври, сармати чи може, скіфи.

Котя пнув ногою чавунного кнехта.

— От де металу! Нам би їх двійко, га? Законно було б, га? Тільки як ти їх викопаєш?

— Викопати можна, — механічно погодився Женька, хоч Котя бачив, що він уже думає про щось інше. — Котько, як ти думаєш, скільки води в Чорному морі?

Розділ четвертий, у якому Котя відповідає на запитання

— Багато, — відповів Котя. Потім подумав і додав: — Думаю, що дуже багато.

— А скільки золота в морській воді?

— Не знаю, — чесно признався Котя.

— Знаєш, і я не знаю. Тобто знаю, що воно є, але не знаю скільки. Його мало, але взагалі його дуже багато!

— То мало, то багато. Ти щось плутаєш.

Котя все ще пробував розхитати ногою чавунного кнехта, маючи, певне, надію прикотити його на шкільне подвір'я.

— Ні, я зовсім не плутаю. Коли взяти всю воду в? Чорному морі, то там його тонни і тонни…

— Так-таки й тонни? — недовірливо перепитав Котя.?Якщо він і думав зараз про які-небудь тонни, то це були тонни чавуну або заліза. Котя все ще переживав неприємну історію, що сталася на шкільному подвір'ї.

— Може, навіть тисячі тонн…

— А-а, — розчаровано протяг Котя, чухаючи ніс, — на дні морському багато золота. Я читав про «Чорного принца», як він розбився недалеко від Севастополя і там…

— За кого ти мене маєш? — ображено пересмикнув плечима Женька. — Що я тобі, якийсь шукач скарбів, чи що? Я не про те золото, що під водою. А про те, що у воді.

— У воді, під водою… Кажуть: упав у воду, а не під воду. Золото впало у воду, але ж лежить воно під водою. Знаєш, Женю, ходімо краще на звалище автобази, може, там попасемось. Ходімо, поки там не побували хлопці з третьої школи.

Женька його не слухав. Женька дивився зараз на море так, як колись дивився у зоряне небо Галілей.