Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 66

Невдовзі і Юрко на побивку до них вибрався, він засмутив звісткою про наречену й квартиру десь бозна-де, у Тиксоні чи Урильську. Вона провела його і, повернувшись додому, злягла.

— Нічого страшного, не можна так економити, час вам і собі догодити, треба вводити до раціону мікроелементи, якомога більше вітамінів, люба моя, мені й самій важко, стільки викликів, стільки сходів, вулиці брудні, за порядком ніхто тепер не стежить, на вітамінах тільки і тримаюся, ноги гудуть і з нервами не завжди добре; чарочка-друга, знаєте, вечерком, гострого не треба і жирного теж, у чоловіків інші проблеми, які там у них проблеми, у пустодзвонів, а нам із вами нерви берегти — понад усе… У вас тут мило. Це добрий засіб, німецький, жодних протипоказань, скільки кімнат, цілком європейський будинок. А дерево! Це ж чудово, це екологія, сприятливий мікроклімат, відчуття вишуканості, от тільки світла можна додати, кличте мене просто Сімою, неодмінно навідаюся, щонайчарівніші мої, як можна було не знати вас стільки років.

Вічні рибки витріщалися на білий халат, шелестіли від різких жестів лимонні зарості, і солодко було думати, що тепер дім повністю наш. Він — їхня підкорена вершина, ніде не знайти їм кращого.

Жодного разу ніхто з них, ні перша, ні друга, не залишали відтоді завойованого дому. Вони в’яжуть і балакають, пишуть трактати. Адже в них є телевізор і магнітофон з італійцями, з «Аквариумом» і «Воскресеньем», у них є все необхідне для ведення господарства, хоча саме господарства і немає. Та й не треба його. Клопотів нам бракувало. Зате книг дедалі більше, дедалі більше цікавих справ. Не хочеться і не треба виходити назовні. Десь у темному світі розчинився, пропав Павло, а також названий на його честь хлопчик; разом зі своїми необтесаними батьками кочує він цегляними джунглями; ще не все втрачено. Вона намагалася згадати своїх синів. Наскільки дивно прийшов на світ старший — не заподіявши їй очікуваних мук. Перейми почалися після того, як вона жбурнула просто з вікна палати принесеною шоколадкою в татуся ненаглядного, у Павлуся-старшого. Знайшов час для гостинців, дурна голова… відразу на замовлення… він за обома упадав, цаписько, а були вони дівками хоч куди, дурепами вони з Віркою були, гордими були кицьками, він увивався, і виявилося раптом, що даремно, і немає особливого сенсу вибирати, і немає потреби бути суперницями; самі винні, собі ж можна зізнатися… Вона все запам’ятала, рішучість свою, здивування і дивну байдужість після коротких лютих ридань; відтоді вони нерозлучні. Вірка, звісно, молодша і більш непоступлива, це їх розпалює… Дружина його, Насточка, ще молодша, донині нам надзвонює, ділиться і пропонує, от би її разок у наш казан, мавпусеньку, — посміхнулася вона, — а навіщо? було та й загуло, навіть пригадувати нецікаво.