Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 64

Вона розщедрилася на витриманий коньяк, з істинно французькою етикеткою, котрий ширив дорогий аромат, а потім, під мужню млосність «Юрая Хіп», велично випливла з-поміж кришталю та хризантем і буденним голосом сповістила їх про своє заміжжя. Вечір минув у щасливому вереску і сльозах.

Неодноразово заходив до них чоловік, у сімдесят п’ятому і ще, здається, у сімдесят восьмому, саме малюка стали поволеньки до школи наближати, літери та книжечки, він же довго мовчав, і всі непокоїлися, крім другої господині, яка й сама мовчала котрий уже рік; настільки твердо вона мовчала, що вже й забулися якось джерела мовчання її прапороносного. Вона (і ніхто більше не смів називати її нахлібницею, ні подумки, ні поза очі) прислухалася до його безмовних слів, торкалася до нього, розшукувала і приносила в його дитячу кімнату (колишня панська опочивальня) загублені іграшки, безмовно виконувала його примхи, і з усього було видно, що друга господиня пречудово розуміла хлопчика; та що ти, він пустує не зі зла, діти є діти, їм що мамка ненормальна нашепче, те й повторюють вони, безневинні злочинці, неслухняні володарі домашнього вогнища.

Чоловік господині, чи то капітан, чи то лісник, навідувався солідно — днів на три. Забивав холодильники харчами, ощасливлював усіх дорогим ширужитком і тут же, виконавши священний обов’язок, впадав у сонливе заціпеніння, знову оживляючись лише пізнього вечора, коли тасувалася колода і здиралася фольга з прохолодного горлечка. Господиня ні в чому не відмовляла йому, та й гріх відмовити такій позитивній, доброзичливій, урівноваженій людині. «Не людині, а чоловікові!», виправляла вона себе, бентежачись, почуваючи прикрість і погано відображаючись у дзеркалі. Лимонне дерево, намагаючись вистрибнути з діжки, трепетало на протязі спітнілим чутливим листям. Рибки хороводилися перед капітаном, як блудливі новобранці. Добрі стояли часи!

Відомо, що миттєвість не здатна ні зупинитися, ні затриматись — але іноді, у виняткових випадках, вона поширює на наступні миті, які наступають на п’яти, утверджену нею рівновагу, породжуючи вихор, який не піддається руйнації. Гостинний час настав, гості йшли до них на нерест і вручали зненацька приємні дрібнички, які ні до чого не зобов’язували; гості завжди безпомилково відчувають лад і достатки, їх не заманиш куди-будь. Турбувало єдине: дні народження стали надто частими. Господиням нашим, безумовно, ще не виповнилося стільки, скільки набігло за паспортами.

Двері стали відчинятися навстіж, ніхто більше не боявся протягів, багряна хмара на півнеба тихо перетиналася з фіалковим обрієм, дивні на вигляд люди дедалі частіше з’являлися на вулицях. Усі були при ділі. Молодий чоловік, який нещодавно перестав бути молодим, але ще про це не довідався, щоранку на службу їздив, а дружина його, яку одного разу спільно обтесали і навіть, з огляду на її темне минуле, заново немовби створили із небуття, мило усміхалася старушенціям — які старушенції, боже, хай тільки спробує ця тварюка вголос сказати, я не знаю що зроблю, я її викину знову на вулицю, нехай смітники обживає, і дитину заберу! Хай знає: не віддам, він уже наш, хлопчик-мізинчик, кровиночка моя, — кричали німі безбарвні очі.