Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 32

Дзеркало чекало на відповідь. Задзеркалля було порожнім, нудилося і, немов покинутий дім, потребувало кроків, подиху, слів, очей. Не надто розуміючи, що і для чого робить, почав він протискатися у манливий лабіринт. А там, у настороженій тиші, вже тремтіли, розкриваючись назустріч, захланні чутливі пелюстки; квітка підхопила здобич; мить — і Богун, зосереджений, до всього готовий, стоїть перед дверима. Перед звичайними дощаними дверима, з-під яких ведуть на майданчик мокрі сліди — й обриваються, немовби хтось, підстрибнувши, змахнувши крильми, упевнено подався в політ, змушуючи переслідувачів кричати і тягтися за ним, марно рватися у закриту височінь.

Дракон на Магістралі

Сяяло сонечко. Анна, розгулюючи порожньою квартирою, намагалася вгадати: куди занесло його, непутящого? Міг би обмовитися чи записку нашкрябати. Уночі він її налякав: щось там плів про забиті двері, про темні вікна. Мужчина, за визначенням, істота без глузду, яка нічого на світі не розуміє. Цей ще не з найгірших: не тюхтій, не зануда. Квартиру утримує, днями ремонт закінчив. Плитка у ванній новісінька, шпалери, паркет блищить…

Раптом згадалося, що паркету в нього ніколи не було, та й учора вона його ніби й не помітила. Та чого про пусте думати? Не було — а ось тепер є.

Вона неохоче вбиралася, неохоче підправляла лице й роздумувала над тим, як жити далі. Не шукати ж його тепер по місту. Не можна ж так! Я сама винна, проспала все на світі. Похропувала собі без задніх ніг… це через його балачки дивні. Мабуть, дзеркала — його пунктик.

Хлопчик пішов у дзеркала. Нарцис — улюблена квітка. Ох, життя без пуття… Так, але прибрати тут усе-таки треба. Домарафетитися до кондиції. Синичці подзвонити: обговоримо, позітхаємо, у ранах спільних досхочу поколупаємося.

Вона повернулася до дзеркала. І раптом не впізнала себе. Зовсім незнайома дама: загадкова, сувора, велична на диво… сліпуча дама! Першої миті відчула вона заздрість — неуявленну заздрість до власного відображення, яка відразу ж змінилася гордовитою заклопотаністю: ось я яка! Полин я степовий…

Зберегтися б, не розхлюпати…

Я — Полин.

Вони мене шукають, а я — тут… Ой, та хто там шукає? Кого шукає?

Боже, про що я? Від чоловіків від цих припадочних і сама з колодок зіб’єшся.

І, звикаючи до свого нового втілення, почуваючи себе юною відьмою, що скинула з тіла й душі непотрібний кокон, зачинила вона футлярчик з тінями, замислилася й почала планувати чергове життя.

Усесвіт провадить нас поверхнями подій, немов океанський лайнер безкрайніми водами. Приховано безодні, погляд не проникає углиб. Що ж там, у прихованому? — думає пірнальник. — З чим повернуся? Як угадати? Сплеск. Інший світ. Феєричні видіння. Сни, осяяння — складові особливої здатності, особливої сприйнятливості, притаманної нирцеві. У глибинному, у неявленому відшукає він необхідні варіанти власного життя. Він продовжить їх у часи прийдешні.

Ніч у вікні закрутило вихором, пітьма клаптями летить, перекреслюючи зодіакальні руни; а зорі все танцюють і танцюють, розкидають іскристий піт; завтра зійдуть палаючі квіти, зоряна плазма в пуп’янках; я не прагну у завтрашній день — його настання є сумнівним. Хтось вовтузиться за спиною моєю. Він нашіптує чудернацький текст, що зовсім мені не потрібний: