Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 3

Як їм удається зникати і з’являтися де заманеться? Семіух уважає, що механізм перенесення — звичайний міжпросторовий прокол, яким чудесним способом володіють психомутанти. Залоза телекінезу, силовий вихор у надпровідній крові. Семіух — дурень. Не пояснюй непоясненного…

Добре, а куди поспішають ці громадяни?

Богун побачив їх звіддалік. Вони привернули його увагу стрімкістю ходи. Вони йшли на зближення, немов трійко винищувачів у білому замряченому небі. Двоє один за одним викотилися з-за рогу сусіднього будинку: куртки з грубої шкіри, сумки з грубої шкіри, морди з грубої шкіри. Третій сунувся від крамниць, він тупотів цілеспрямовано й начебто не зауважував сподвижників; усе — навіть куртка — на ньому виглядало інакше, було на клас вищим. Якщо перший із них був просто відгодованим пикатим кабанцем, а його напарник — м’язистим і норовливим лошаком, то цей, за всієї його худорлявості та нервової рухливості, все-таки здавався лютим тихим крокодилом.

Раптом уся трійця, так і не зійшовшись упритул, а лише обмінявшись непомітними кивками, змінила напрямок руху: шлях їх пролягав шкільним подвір’ям. Богун здогадувався, хто це, і мав підозру, що за ними тут з’являться й інші, та був не надто цим занепокоєний. Він відзначив уже другу появу довготелесого суб’єкта, який не знав, чим зайнятися, й безсоромно заглядався на школярок, котрі як могли оголили лапки з нагоди весни, якою вже пахло в повітрі.

Невже і цей пройда причетний до діла? Не схоже: надто вже по-дурному поводиться.

Грегор казав: я їх люблю у тому віці, коли все вже при них, але вони ще про це не здогадуються. Грегор — чому його слова не викликають ні сорому, ні спротиву? — сяяв самозадоволеною пикою й теревенив про молоденьких дівчаток. Ані натяку на масне, ані сліду вихваляння: Грег щиро вважав, що любити дівчаток найпершої ніжної свіжості — його покликання й обов’язок. Його аргументи приводили до незаперечного висновку: обов’язком кожного порядного сім’янина є, не зволікаючи, звабити малолітню.

Грегора вбили минулої п’ятниці на автостоянці в Рольовому Парку. Але ж Грега вбити — як у п’яту Ахіллесові влучити.

От іще хтось пішечки сходами суне. Доведеться дим вдихати й зі сторонніми розкланюватися…

Не пояснюй непоясненного, Семіуху, не сміши солідних начитаних фізи— ків-фундаменталістів. Простіше повірити в навіяну галюцинацію чи дистанційне навіювання. Стоїть, скажімо, поруч на майданчику голенька дівчинка, вся пахне шампунем, розтирається, тремтячи від холоду, — і ніхто її не бачить. Вона навіяла, що невидима, ну й що ти з нею зробиш? Версія навіювання пояснює відразу все: феномен перенесення, явища постприсутності й квазйснування… ніяк не запам’ятаєш, у чому, все ж таки, розходження між квазі— існуванням і постприсутністю? Та й не знайдете ви, правду кажучи, жодних особливих розходжень. Чим менше ми знаємо М тим більше термінів вигадуємо…

Навіюванням легко пояснити взагалі що завгодно. Тому й не розглядають його серйозно холоднокровні розумники-аналітики. Нецікавими є для них прості пояснення.

З’явився хлопчик років дванадцяти. Хлопчик дуже акуратно, ведучи відлік рухів, не дозволяючи собі зайвого м’язового сплеску, стрімко стрибав сходинками вниз. Приголомшлива координація в дитини. Спортсмен, певно. Юні спортсмени зазвичай виглядають старшими ніж однолітки. На проліт він витрачав три скоки. Потім поворот, два скоки, поворот — усього, отже, сім рухів за секунду. Молодець. Таку вивірену точність навіть у гімнастів не завжди зустрінеш.