Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 29

Злі й скривджені водночас інтонації його голосу нагадали Богунові кілька слів, що їх якось кинула Анюта. Ці слова, мов зерна на оранці, давно зійшли і прижилися в ньому. Не сперечайся з рогуном, — наказав він собі, — не ображайся. Уникай злих імпотентів і терпи їхні звіряння.

— Покажуся. Перевірюся…

— І будь із нею ввічливішим! Вона все рветься за тобою доглянути, ще відтоді. Дитину знайшла! Боїться за тебе, альфонса. Не кривдь її!

— Та не кривджу я нікого! — відчуваючи прикрість, відповів Богун.

Ну й мерзотник!

Він ледве встиг привести себе до ладу.

Анна не поспішала переступити поріг. Над її головою блискавками сяйнули метелики; вона провела їх неуважним поглядом — метелики розчинилися в її зіницях. Запитала, м’якістю голосу згладжуючи різкість фраз:

— Ти сам? Цікаво, що ти вигадав цього разу? Ти досі на щось сподіваєшся?

— Анно, змилуйтеся! — він клацнув] підборами, шанобливо схиливши голову.

— Колись, пані, ви приміряли до себе слова, призначені зовсім іншій жінці! Так, я розперезаний, божевільний і дикий, але в почуттях щедрий і постійний! Зрозумійте, мила Анно: ті слова, які мають пролунати, капаряться і вмирають від непотрібності, й тільки тому, що ви, давно мені пробачивши, з помсти чи лукавства оминаєте мою келію!

— Геть з дороги! — твердо сказала Енн, прямуючи на кухню. — Поправ краватку і заткнися. Допомагатимеш мені.

— Що би не діялося довкола, жіночі звички постійні, — відзначив Богун. І поспішно додав: — На ознаменування неминучого примирення красно прошу покуштувати що бог послав! Я вже й розклав усе. Поглянь-но оком віщим, непідкупним!

Почувши це, Анна різко обернулася і — завмерла на мить, вишукуючи щось у погляді Богуна. Потім, заспокоївшись, заявила:

— Чудово, любий. Я вражена: всі хлопи — виняткові паскуди! Варто дружині і виїхати, і в них починає домінувати головна риса.

— Яка риса? — добродушно запитав Богун.

— Паскудність. Наче діти малі! — вона досконало володіла жіночою логікою. — Доводиться заступати на чергування і бавити їх.

— Навіщо — бавити? Ми люди дорослі, вмілі. Буде в нас людно, гамірно. Запізнюються вони, щоправда. Порядна людина не може не запізнюватися… — підійшовши впритул, він обхопив руками її обличчя. Закинув, поцілував.

— Помада! — зойкнула вона, вивільняючись. — Ну, нарешті… Я думала, ти не радий!

Невдовзі було тут людно, гамірно і гарно.

Анна сказала, що допоможе з посудом. Вони залишилися удвох. Тихо снували над мийкою метелики. Обидві стрілки на годиннику дивилися в зеніт. Зірки пливли повз хмари, як нічні кораблики в темному океані. Під вікном старанно виконували сороміцьку пісню у три голоси. Він спробував було відкрутити голову захованій пляшці, але Енн зупинила його. Сказала:

— Мій чомусь не дзвонить. Загуляв, закрутив, зашкалив!

— П’є? — здивувався Богун.

— Нє-а… Спить і вві сні самоутверджується, — загадково відповіла вона. — Всесвітами своєї душі блукає.