Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 9

«Вугілля захворіло!» — мене ця думка вразила. Може й справді існують такі бактерії, які здатні перетворювати вугілля на нафту?

В такому припущенні не було нічого незвичайного, адже існують сіркобактерії, які, переробляючи сірчані сполуки, виділяють сірку? Так, існують. Адже це факт, що болотна залізна руда, яку використовували ще старослов’янські металурги, виникла і виникає саме внаслідок безперервної діяльності незліченної кількості мікроскопічних істот — залізобактерій. А водневі бактерії — ну, хоча б «бацила пікнотікус», — вони окисляють водень і використовують добуту при цьому енергію на розкладання вуглекислого газу та засвоєння вуглецю. Існують бактерії, які живуть в окропі. Для деяких мікробів повітря не потрібне. Частина мікроорганізмів може існувати в кислотах. На землі є сотні тисяч видів мікробів, і наука відкриває все нові й нові.

Все це я знав з книжок. А от про вугільні бактерії ніде нічого не читав.

Шукаючи відповідь на це питання у бібліотеці, я і познайомився з Анатолієм Вовчиком, тоді ще студентом-медиком. Він зацікавився цією проблемою і запропонував свою допомогу.

Друзі мої, побачили б ви, з яким запалом я взявся за мікробіологію! Визубрив назви сотень бактерій, навчився готувати препарати, прослухав спецкурс у медичному інституті і здав його моєму другові на трійку з плюсом. Я зробив усе, що міг.

І от після такої підготовчої роботи ми, два студенти, вирушили в експедицію, маючи два чемодани з посудом та хімікатами, поганенький мікроскоп і невичерпний запас юнацької енергії.

Перш за все ми подалися в Олександрівку. Але шахти там уже не було: вугілля вичерпалось, і її затопило водою під час громадянської війни. Зате ми відшукали шахтаря, який пам’ятав історію, що трапилась на шахті майже півстоліття тому. Він теж ствердив: «Вугілля хворіло!»

І от «бацилу карбоната», як назвав я вугільного мікроба ще задовго до його відкриття, ми шукали в Олександрівці два місяці — протягом усіх канікул!

Ми викопували з породи шматки вугілля, які лежали там десятиріччя, вивчали їх під мікроскопом, розтирали в порошок і, додаючи води та солей, жадібними очима зазирали в пробірку, чи не з’являться, часом, на поверхні рідини масні плями? Ні, їх не було.

Ми пробували змінювати температуру й тиск, виготовляли прилади надзвичайно оригінальної конструкції і дуже незграбні на вигляд. Ці прилади часто оббризкували нас кислотами і мастилом, ошпарювали парою, а іноді навіть розривалися, але жодної краплини нафти нам не дали.

Засмучені, проте ще повні віри в «бацилу карбоната», ми вирішили продовжити дослідження наступного літа, вже на іншій шахті.

… Чотири роки ми мандрували по вугільних басейнах країни. Запал у мого друга поступово проходив. Я вже бачив, що Анатолій ладний зрадити «бацилу карбоната». І я не помилився.

— Все! — рішуче сказав він, коли ми, повертаючись з Караганди, заїхали до мене в гості. — Все!.. Я віддав тобі чотири літа. Через твою кляту бацилу я не встиг дослідити токсичні властивості холерного вібріона. Тепер я порозумнішав. Шукай сам.