Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 14

— Молодий чоловік читає Бласко Ібаньєса? Дуже, дуже похвально! Справжній іспанський письменник. Звісно, не можна рекомендувати читати всі його твори, але взагалі… ах, Ібаньєс! Яка фантазія, яка мова!..

Юнак ледве помітно посміхнувся, але промовчав. Іберієць не вгавав; видно він дуже занудився і йому кортіло поговорити.

— Молодий чоловік їде до Франції?

— Так, — коротко відповів юнак.

— До самого Марселя?

— Навіть далі. Аж за Німеччину.

— О, так далеко? Але ж там Радянський Союз, більшовики…

Червонолиций іберієць здивовано підвів брови. Весела іскорка майнула в очах юнака. Байдуже дивлячись у вікно, в темному склі якого ясно було видно відбиток здивованого обличчя іберійця, він сказав:

— Саме туди я й їду. До Москви.

— О-о!.. — почув він вражений вигук іберійця.

Не повертаючись, юнак бачив у вікні, як іберієць сплеснув руками і злякано подивився в бік худорлявого чоловіка в широкому пальто. Але той сидів так само нерухомо, мов спав. Червонолиций іберієць запитав тоді зовсім недовірливо:

— Е… молодий чоловік іберієць, чи не так?

— Не зовсім, — відповів юнак. Він повільно відвернувся од вікна, подивився прямо в обличчя враженого сусіда і спокійно додав: — Росіянин.

Обличчя вусатого іберійця почервоніло ще більше, потім зблідло. Він оторопіло дивився на юнака, який не міг уже стримувати далі посмішку. Тоді іберієць ще раз боязко зиркнув убік, де сидів мовчазний чоловік у широкому пальто, кашлянув і рішуче взявся знову за свою газету. Більше він уже не підводив очей, мов остаточно заглибившись у читання.

А серце Олеся співало. Нарешті, нарешті все це закінчилося! Позаду — роки перебування у фалангістському полоні, важка праця в концентраційному таборі, знущання жандармів… Все, все позаду!

Подумати тільки, як він страждав, коли в списку першої партії його товаришів, що відправлялися на батьківщину, не знайшлося його прізвища! Олесь радів за друзів, яким пощастило виїхати, щиро радів. Але як сумно було думати, що він мусить ще залишатися тут, у фалангістському полоні! Потім відправлялася ще одна партія… І знов у ній не було Олеся…

Нарешті поїхали всі товариші. Олесь залишився сам. Чому так трапилось, не знав ніхто. Казали, що прізвище його переплутали з якимсь іншим, з прізвищем людини, яка давно вже виїхала на батьківщину. І тепер треба було доводити, що Олесь дійсно має прізвище Гайдуков, що його мусили давно вже звільнити, що все це — чиясь злочинна помилка…

Але все на світі має своє закінчення. Після багатьох перевірок, після доброго десятку допитів, Олеся таки звільнили. Йому видали транзитне посвідчення на переїзд до Франції. Там він мусить звернутися до радянського представництва — і воно видасть йому потрібні документи, допоможе дістатися до далекої рідної батьківщини.

Старший жандарм, який видавав посвідчення, попередив Олеся: