Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 13
Анатоль Франс
Після цього популярність Острова стала ще більшою, а вороги теорії Тарецького стали її прихильниками.
Лише на численні прохання професор дав згоду виступити по телебаченню. Повторив свою звичайну доповідь, навів приклад ковзаняра, який регулює в піруеті швидкість свого обертання, притисканням чи випрямлянням рук. Говорив і про Штучний Острів, про основну помилку. Згадав про учня XII класу, який знайшов цю помилку.
— Але вірю, — закінчив, що незабаром людство знайде спосіб регулювання руху своєї планети і зможе запобігти неминучим досі катастрофам.
Біля виходу перестрів його худенький хлопець, той самий учень.
— Пане професор, пане професор! — звернувся той тремтячим голосом — Рятуйте мене! Складав іспити на геофізичний. Там зараз великий конкурс. Фізик «завалив» мене. Він екзаменує стародавнім способом — не застосовує електронних екзаменаторів, білетів. Сам питає. Допоможіть мені.
— Добре, добре. Заспокойся. Допоможу. Я знову щось значу. Знову зі мною рахуються. Заслуговуєш на допомогу. Будеш геофізиком.
Погладив скуйовджену чуприну:
— Тільки щоб не пожалкував колись за цим, синку!
СИВИЙ КАПІТАН
ПРОЛОГ
Швидкий поїзд Торенсія-Корсехона-Марсель мчав на повний хід. З важким гуркотом він пролітав над стрілками і перехрестями рейок. Будинки маленьких станцій ледве встигали блимнути зеленими й червовими вогниками — і зразу по тому зникали знов у нічній темряві. А поїзд мчав далі й далі, не спиняючись, залишаючи за собою довгий золотий хвіст з рухливих неспокійних іскор. Вони згасали не зразу, а довго ще крутилися в повітрі і лише потім повільно опускались на темну землю, мов малесенькі яскраві зірочки.
В купе одного з вагонів сиділо всього три чоловіки. Кругленький вусатий іберієць з великим животом і червоним обличчям уже вчетверте перегорнув набридлі сторінки вечірньої газети, позіхнув і ще раз поглянув на своїх сусідів. Невисокий стрункий юнак, що сидів проти нього, задумливо дивився у вікно. Час від часу, коли за темним вікном пролітали вогники сигнальних ліхтарів, юнак придивлявся уважніше і мружив потім очі. Розгорнута книжка лежала на його колінах. Другий сусід, худорлявий чоловік у широкому пальто, сидів віддаля. Можна було подумати, що він спав, відкинувшись на спинку дивана. Проте, він не спав, і вусатий іберієць уже кілька разів помічав, як, гостро поглядаючи, худорлявий вивчав крадькома своїх супутників. Червонолиций іберієць знов позіхнув удавано байдужо. Але тут таки, немов умощуючись зручніше, він трохи повернувся до худорлявого сусіда тим боком, де на лацкані піджака був пришпилений великий фалангістський значок. З задоволенням він помітив, що погляд худорлявого чоловіка враз спинився на невловиму мить на значку і потім знов сховався під спущеними повіками. Але тепер вусатий іберієць почував себе значно легше, безпечніше.
Юнак усе ще дивився у вікно. Недбалим рухом він закрив книжку. Червонолиций іберієць скоса поглянув на обкладинку і з задоволенням погладив вуса. Минуло ще кілька хвилин. Нарешті юнак відвернувся від вікна. Він знову розгорнув книжку, але спинився, почувши голос кругленького сусіда:
