Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 56
Жоржі Амаду
Він не дивиться на немовля. Проте відчуває, що зараз, притулившись до його грудей воно посміхається і вже не відчуває ні голоду, ні спраги, ні холоду. Немовля посміхається так, як посміхалося негреня, котрому було всього кілька місяців, коли воно опинилося на складі, де Жоан Здоровило своїми величезними руками поїв його молоком з ложечки у той час, як Професор притискав його до своїх теплих грудей.
Так посміхнулось немовля…
Тоді ж Гульвіса розповів Педро Кулі, що в одному будинку на вулиці Граса є дивовижні золоті речі. Здається, господар дому колекціонер. Гульвіса чув від одного волоцюги, ніби в будинку є кімната, захаращена срібними й золотими виробами, за які в ломбарді можна одержати справжнє багатство. Надвечір Педро Куля пішов із Гульвісою поглянути на будинок. Це був елегантний сучасний особняк із садом, гаражем у дворі, простора оселя багатіїв. Гульвіса сплюнув крізь зуби і сказав:
— Подумати тільки, що в цьому палаці мешкають лише двоє старих!
— Удають з себе сміливців… — додав Педро Куля. Служниця відчинила парадні двері і вийшла в сад.
В холі, який їм стало видно, вони помітили картину на стіні, статуетки на столах. Педро Куля розреготався:
— Якби все це побачив Професор, він би з глузду з'їхав! Я такого звихнутого на книжках та малюнках ніколи не бачив.
— Він малюватиме з мене портрет, отакий о… — і Гульвіса розкинув руки у різні боки.
Педро Куля поглянув ще раз на будинок, насвистуючи, наблизився до огорожі. Служниця зривала квіти, її білі перса виглядали з декольте. Педро Куля замилувався нею. Гульвіса зітхнув:
— Яка гора, Куля…
— Замовкни.
Але служниця вже побачила їх і дивилася, ніби запитуючи, що їм треба. Педро Куля стяг берета і попросив:
— Чи не могли б ви нам, коли ласка, винести кухоль води? Сонце пече немилосердно… — І він усміхнувся, витираючи беретом лоба. Його давно не стрижене біляве волосся звисало на вуха розтріпаними хвилями, і служниця дивилася на нього з симпатією. Поряд Гульвіса курив недопалок сигари, поставивши ногу на грати саду. Служниця сказала Гульвісі:
— Прибери звідти свою лапу…
Потім усміхнулася Педро Кулі:
— Зараз принесу води…
Вона повернулася з двома склянками, вони були дуже гарні, таких вони зроду-віку ще не бачили. Хлопці випили воду. Педро Куля подякував:
— Велике вам спасибі… — і додав — Красунечко!
Служниця обізвалася теж тихо:
— Нахабний хлопчисько…
— О котрій годині ти звідси йдеш?
— Стережися, в мене є хлопець. Він чекає мене о дев'ятій вечора он там, на розі.
— Сьогодні я буду на другому розі.
Вони вийшли на вулицю. Гульвіса смоктав свій недопалок сигари, обмахуючи обличчя солом'яним капелюхом. Педро Куля кинув:
— Мабуть, я таки справді симпатичний… Ця клюнула…
Гульвіса знову сплюнув:
— Ще б пак, з таким бабським волоссям, як у тебе, весь у кучерях…
Педро Куля зареготав і показав Гульвісі кулак:
