Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 332

Прикажчики полишили крамниці, вантажники — мішки з какао, куховарки — каструлі, швачки — шитво, Насіб — свій бар. Були й такі, що наймали човни і цілоденно кружляли навколо буксирів. Головний інженер, червонощокий парубок (Мундіньйо попрохав міністра надіслати на цей раз неодруженого фахівця, аби уникнути неприємностей), викрикував накази.

Дона Армінда жахалася при вигляді чудовиськ у скафандрах.

— І чого тільки не повигадують! Адже, коли я розповім про це небіжчику чоловіку під час сеансу, він назве мене брехухою. Не дожив, бідолаха, а то сам би переконався.

— Та і я ніколи б не повірила, якби не бачила на власні очі. Треба ж таке — опускатися на морське дно… Ніколи б не повірила, — признавалася Габрієла.

Люди юрмилися на причалі Уньан, на осонні, а сонце припікало з кожним днем все відчутніше. Збирання врожаю підходило до кінця, какао сохло в баркасах і в печах, наповнювало склади експортних фірм і трюми пароплавів компаній «Баїйяна», «Костейро», «Ллойд». Коли один з цих пароплавів заходив у порт або залишав його, буксири і драги відпливали вбік, звільняючи прохід, але потім знову поверталися на місце — роботи провадились прискореними темпами. Водолази були найпомітнішою сенсацією року.

Габрієла розповідала доні Армінді і негреняті Туїсці:

— Кажуть, що на дні моря краще, ніж на землі. Там все є: і пагорб більший від Конкісти, і різнобарвні риби, і підводні луки, де вони пасуться, і сад з квітами кращий, ніж сад префектури. Там є навіть дерева та інші рослини, є місто. І затонулий пароплав.

Негреня Туїска висловило сумнів:

— По-моєму, там лише пісок та затонулі дерева барауна.

— Дивак ти. Я ж маю на увазі глибокі місця, що знаходяться далеко від берега. Мені це розповідав один юнак, студент, він читав багато книжок і знав геть все на світі. Я була служницею у їхньому будинку. Він мені багато чого розповідав.

Габрієла усміхнулася.

— Який збіг обставин! — вигукнула дона Армінда. — Я нещодавно бачила уві сні юнака, що стукав у двері будинку сеньйора Насіба. В руках він тримав віяло, затуляв ним обличчя і запитував про тебе.

— Тіпун вам на язик, доно Арміндо! Невже це віщий сон?

Увесь Ільєус цікавився станом робіт у порту. Не лише водолази, але й драги викликали захоплення і здивування. Вони вигрібали пісок, поглиблювали дно бухти, прокопували і розширювали проходи. Шум, яким супроводжувалась їхня робота, скидався на гуркіт землетрусу, немовби ці машини перевертали саме життя міста, назавжди змінюючи його.

Прибуття драг змінило співвідношення політичних сил в Ільєусі. Авторитет полковника Раміро Бастоса, що і так значно похитнувся, загрожував розсипатись від могутнього удару, завданого йому драгами та буксирами, екскаваторами та інженерами, водолазами і техніками. Кожний ківш піску, піднятого із дна, за словами Капітана, позбавляв полковника Раміро ще десятка голосів. Політична боротьба загострилась, стала жорстокішою з того вечора, коли прибули буксири (в той день відбулося весілля Насіба і Габрієли). Та й сам вечір був тривожним: прихильники Мундіньйо святкували перемогу, а прихильники Раміро Бастоса посилали крізь зуби погрози. В кабаре відбулася бійка; Дора Ку де Жамбо була поранена в стегно, коли, стріляючи по лампах, до приміщення вдерся Лойріньйо та жагунсо. Якщо вони, — а це було з усього видно, — задумали відлупцювати старшого інженера, щоб він забрався із Ільєуса геть, то їхній замір не вдався. Серед того гармидера, що зчинився, Капітану та Рібейріньйо пощастило вивести червонощокого інженера, який, між іншим, бився не так уже й погано: пляшкою віскі він розбив голову своєму супротивнику. Як пізніше розповідав сам Лойріньйо, план розроблявся погано, та ще й поспіхом.