Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 32

Того ранку, коли Гульвіса побачив людей, що виходили після меси, він дуже невимушено зайшов у церкву і прокрався у ризницю. У ризниці нікого не було. Він роздивлявся зображення святих, підсміювався над святим Бенедіто, який здався йому надто чорним. Потім він побачив якийсь золотий предмет, за який можна було виручити чималі гроші. Озирнувся і простяг руку до нього, але тут хтось торкнувся його плеча. Це був падре Жозе Педро, який тільки що увійшов.

— Навіщо ти це робиш, сину мій? — спитав священик і забрав з рук Гульвіси золотий ковчег.

— Я хотів лише глянути, шановний сеньйоре. Гарна річ, — відповів Гульвіса, але по ньому було видно, що він злякався. — Якраз тому, що таке гарне, я й не хотів його брати. Хотів саме покласти його на місце. Я з гарної родини…

Падре Жозе Педро обдивився одяг Гульвіси і розсміявся. Гульвіса також поглянув на своє лахміття.

— Річ у тім, що помер мій батько. Але я вчився у коледжі. Я правду кажу! Навіщо б я став красти цю річ? — показав він на ковчег. — Та ще і в церкві. Я ж не язичник.

Падре Жозе Педро знову посміхнувся. Він чудово знав, що Гульвіса бреше. Падре давно чекав нагоди зав'язати знайомство з безпритульниками міста. Він вважав, що це його святий обов'язок. У виправній колонії для малолітніх йому всіляко перешкоджали, поскільки директор вважав, що треба бити неслухняну дитину, аби виправити її. До того ж директор мав свою особисту думку про те, що таке неслухняна дитина. Про капітанів піску падре Жозе Педро чув давно і прагнув відшукати якусь можливість навернути всі ці серця до бога. У нього було величезне бажання працювати з такими дітьми. Тому він поставився до Гульвіси якнайкраще. А що як через нього він дістанеться до капітанів піску? Так згодом і сталося.

Серед духівництва падре Жозе Педро не вважали великим розумником. Він був чи не найскромнішим серед легіону священиків Баїї. Перш ніж вступити до семінарії, він п'ять років працював робітником на текстильній фабриці. Одного разу під час відвідин фабрики єпископом директор виробництва сказав: оскільки сеньйор єпископ скаржився, що мало таких, у кого є покликання стати священиком, він готовий оплатити навчання одного семінариста. Жозе Педро стояв за своїм ткацьким верстатом. Почувши слова директора, він підійшов і сказав, що хотів би стати священиком. Директор і єпископ були здивовані.

Проте фабрикант дав слово, і Жозе Педро вступив до семінарії. Семінаристи насміхалися над новачком. Йому не вдалося стати добрим учнем, хоча поводився він зразково. Набожний, старанний, він не погоджувався багато з чим у семінарії. Йому не пощастило заглибитися в таємниці філософії, теології і латини. Але йому притаманна була надзвичайна співчутливість, і він пристрасно прагнув навертати до бога дітей або диких індіанців. Він багато страждав, особливо після того, як власник фабрики припинив платити за його навчання, і йому довелося стати педелем у семінарії, щоб мати можливість далі вчитись. Проте потім він зміг стати священиком і залишився при одному з міських соборів, чекаючи, поки йому дадуть парафію. Йому шкода було безпритульних дітлахів, які, залишившися без батька, без матері, добували на прожиття крадіжками, погрузнувши в гріхах. Падре прагнув навернути серця дітей до бога. Він почав відвідувати виправну колонію для малолітніх. Спершу директор приймав його дуже шанобливо. Але коли падре висловився проти тілесної кари, проти того, щоб мучити дітей голодом, усе змінилося. Падре написав листа до редакції «Вечірньої газети», і тоді йому було заборонено приходити в колонію, а на нього надійшла скарга в архієпископство. Через це йому й досі не дали парафії.