Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 112

Місіонер усміхнувся:

— Річ у тому, що нам потрібний ченець. Звичайно, це не те ж саме, що стати священиком. Але дуже близько. І якщо його покликання справжнє, орден може надати йому можливість учитися і згодом стати священиком.

— Він буде дуже радий.

— Ви відповідаєте за нього?

Тичка стане ченцем. Прийде день, коли він, мабуть, пострижеться. І падре вийшов, дякуючи богові.

Вони проводжали падре на станцію. Гудок потяга був схожий на плач. Тут зібралося багато капітанів піску. Падре дивився на них з любов'ю. Педро Куля звернувся до нього:

— Ви добре до нас ставилися, падре. Ви — гарна людина. Ми не забудемо вас…

Вони не пізнали Тичку, коли той з'явився у чернечій сутані, підперезаній довгою мотузкою. Падре Жозе Педро сказав:

— Ви знайомі з братом Франсіско зі Святого сімейства?

Вони дивилися на Тичку присоромлені. Але Тичка всміхався. Він був худий, схожий на аскета. В одязі капуцина він здавався ще вищим.

— Він молитиметься за вас… — сказав падре Жозе Педро.

Він попрощався і ввійшов у вагон. Потяг гуде, його гудок наче прощання. З вікна падре бачить хлопців, вони махають руками, беретами, старими капелюхами, ганчірками, що правлять їм за носовички. Стара, яка опинилася навпроти нього і хотіла почати розмову, лякається, побачивши, що падре плаче.

Гульвіса тепер рідко з'являвся на складі. У нього гітара, він складає самби, вже дорослий, стало більше одним волоцюгою на вулицях Баїї. Ніхто не має такого вільного життя, як волоцюга. Гульвіса проводить день, тиняючись у доках, на базарі, а вночі відвідує свята макумби на пагорбах і в Солом'яному містечку або ж кандомбле. Він грає на своїй гітарі, їсть і п'є, закохує в себе вродливих мулаток, причаровуючи їх своїм голосом і музикою. Нерідко він зчиняє бійки, а коли поліція переслідує його, ховається у складі серед капітанів піску.

Тоді він грає для них, сміється й регоче з ними, ніби він все ще один із них. Між тим Гульвіса потроху відходить від банди, як виростає. Коли йому минуло дев'ятнадцять, він уже не повернувся, став справжнім волоцюгою, одним з тих мулатів, які люблять Баїю понад усе і проводять своє життя на міських вулицях. Ворог багатства і ворог праці, друг свят, музики і мулаток, волоцюга, забіяка, майстер капоейри, що спритно орудує ножем, і злодій, коли треба, Гульвіса співає пісню про волоцюгу з добрим серцем, пісню, яку він склав сам майже про себе. Він обіцятиме дівчатам, що виправиться, що піде працювати, але назавжди лишиться волоцюгою. Стане одним з найбільших бешкетників у місті. Наступні капітани піску любитимуть його, захоплюватимуться ким, як сам Гульвіса колись любив і захоплювався Божим Улюбленцем.

Спливло чимало часу.

Одного разу Педро Куля ішов містом з Безногим. Вони зайшли у собор на площі П'єдаде подивитися на золоті речі, а мимохідь витягти гроші у якоїсь богомолки. В цей час у церкві нікого не було, лише група бідних хлоп'ят і монах-капуцин, який учив їх катехізису.

— Так це ж Тичка… — сказав Безногий. Педро Куля подивився. Знизав плечима.