Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 11

Тиждень тому Кіт заявив привселюдно своєму товаришеві:

— Та й перстень я бачив, брат, такого нема і в єпископа. Перстень якраз на мій палець. Незвичайної краси. Ось побачиш, коли принесу…

— А в якій вітрині?

— Не у вітрині, а на руці в одного товстуна. Він щодня їздить трамваєм з Бротас на Байша де Сапатейро.

Кіт не заспокоївся, аж поки одного дня, це було о шостій годині вечора, при посадці в трамвай йому пощастило стягнути в товстуна з пальця перстень. У тисняві він зник, перш ніж роззява помітив пропажу. Тепер Кіт з гордістю носив перстень на середньому пальці. Безногий сміявся:

— Ризикувати попасти за грати через таку дрібничку! Щоб тільки похвалитися…

— А тобі яке діло? Просто мені вдалося зробити те, що я задумав.

— Та й дурень же ти! Тобі за нього в ломбарді нічого не дадуть.

— Зате він прикрасить мене. Заведу собі коханку.

Про жінок вони вже говорили відверто, дарма що найстаршому з них минуло ледве шістнадцять років. Вони рано спізнали заборонений плід.

Педро Куля вернувся до барака саме вчасно, щоб покласти край цій сварці. Жоан Здоровило залишив Професора за читанням, а сам поспішив до отамана. Безногий усе ще сміявся і щось бубонів про перстень. Педро покликав його, і вони втрьох з Жоаном Здоровилом рушили в той куток, де читав Професор.

— Ходи-но ближче, Професоре.

Усі четверо посідали тісним колом. Безногий запалив недокурок дорогої сигари і з насолодою затягнувся. Жоан Здоровило дивився у дверний отвір, звідки було видно латку морської гладіні й широку смугу піску.

— Гонсалес з «чотирнадцятої» говорив сьогодні зі мною.

— Чого йому треба — знов золотий ланцюжок? — втрутився Безногий.

— Ні. Йому потрібні капелюхи. Але тільки фетрові. Солом'яні брилі не годяться. Каже, вони не мають збуту. Так само, як і…

— Ну що ще? — знов перебив Безногий.

— Так само, як і дуже поношені, що вже нічого не варті.

— Чого там не варті? Аби він платив, то були б варті…

— Бачиш, Безногий, зате він уміє тримати язик за зубами. Може, він скупий, зате німий, як могила. З нього й залізними кліщами слова не витягнеш.

— Таж він же платить мізерію. А мовчить тому, що це в його інтересах. Хто б його визволяв із в'язниці, якби він патякав!

— Гаразд, Безногий, якщо тебе це діло не цікавить, то йди собі, а нам треба домовитися.

— Хіба я кажу, що не цікавить? Я хочу сказати, що працювати на якогось махляра-грінго безглуздо. Але якщо ти наполягаєш…

— Цього разу він обіцяє заплатити більше. За це таки варто взятися. Ось тільки щоб були фетрові капелюхи. Ти, Безногий, міг би піти з нами на це діло. Завтра ввечері Гонсалес пришле свого службовця, щоб він приніс грошву і забрав ці ковпаки.

— Добре було б облагодити це в кінотеатрі, — сказав Професор, звертаючись до Безногого.