Читать «Мартін Іден» онлайн - страница 213

— З мене був би поганий чоловік, Лізі, — сказав він просто.

Її рука, що пестила його волосся, спинилася, потім знов почала ніжно гладити. Обличчя в неї стало суворе й рішуче, але на щоках так само грав легенький рум'янець, і очі промінилися ласкою.

— Я й не думала про це… — почала вона й загнулась. — Та, зрештою, мені це байдуже. Їй-бо, байдуже! Я пишаюся твоєю дружбою. Для тебе я готова на все. Така вже, либонь, я є.

Мартін підвівся й сів. Він узяв її за руку. Зробив це розважливо й тепло, але не виявляючи ніякої пристрасті, і від його теплоти на неї війнуло холодом.

— Не говорім про це, — сказала вона.

— Ти чудова й благородна дівчина, — промовив він. — Це я повинен пишатися твоєю дружбою. І я пишаюся нею. Ти для мене ясний промінь серед непроглядної тьми, і я мушу бути з тобою таким же чесним, як і ти зі мною.

— Мені однаково, чи ти чесний зі мною, чи ні. Ти можеш зробити зі мною все, що хочеш. Можеш кинути мене в багно й розтоптати. Але жодному іншому чоловікові в світі я б цього не дозволила, — додала вона, зухвало зблиснувши очима. — Недарма я змалку звикла сама про себе дбати.

— Саме тому я й повинен бути чесним з тобою, — лагідно сказав він. — Ти така хороша й щира, що я теж мушу бути щирий. Одружуватись я не хочу і не хочу… любитися так, без шлюбу, хоча колись я бував не від того. Мені шкода, що я прийшов сьогодні сюди й побачив тебе знов. Але тепер уже нічого не вдієш, я й не сподівався, що так воно вийде. Послухай-но, Лізі! Я не можу навіть висловити, як ти мені подобаєшся. Більше того — я захоплююсь тобою і поважаю тебе. Ти така чудова й добра. Але нащо ці марні слова? Я хотів би щось для тебе зробити. У тебе тяжке життя. То дозволь полегшити його. (Очі в неї радісно блиснули, але враз погасли.) Я певен, що скоро матиму багато грошей, дуже багато!

Ту мить він уже не мріяв ні про долину з бухтою, ні про очеретяний палац, ні про гарну шхуну. Зрештою, нащо йому все це? Він міг поїхати будь-куди, як робив це не раз, простим матросом на першому-ліпшому судні.

— Я радо віддав би ці гроші тобі. Ти ж, певне, чогось хочеш — скінчити школу чи торговельні курси. Ти могла б вивчитись на стенографістку. Я можу це влаштувати. Але якщо живі твої батьки, міг би дати їм грошей, щоб придбати бакалійну крамницю. Будь-що, чого ти хочеш, я зроблю для тебе, тільки скажи.

Лізі мовчала. Вона сиділа нерухомо, з сухими очима, втупившись просто перед себе, а горло їй стискав такий біль, що Мартінові, коли він подивився на неї, і самому стислося горло. Йому не треба було говорити про гроші. Це ж так мізерно проти того, що вона готова була віддати йому. Гроші — замість кохання! Він пропонував їй те, що в нього було зайве, з чим йому легко було розлучитись, а вона віддавала йому саму себе, готова була піти ради нього на безчестя, сором і гріх.