Читать «Ляльковий дім» онлайн - страница 48

Рерлун. Який страшний удар! Перша людина в місті!.. (Тихо до Бетті.) О, як мені шкода вас, пані!

Гільмар. Таке признання! Ну, скажу я вам!

Бернік. Але не поспішайте з рішенням сьогодні. Я прошу всіх розійтись по домівках, заспокоїтись і як слід обміркувати всю справу. Коли хвилювання мине, тоді й з'ясується, програв я чи виграв своїм признанням. Прощайте! Мені ще лишається пошкодувати багато, дуже багато про що, але це вже справа тільки мого сумління. На добраніч! Геть усю пишноту і святкові оздоби. Всі ми відчуваємо, що вони тут не недоречні.

Рерлун. Справді. (Тихо до Бетті.) Утекла! Значить, вона все ж таки була зовсім не варта мене! (До організаторів церемонії.) Так, панове, після всього цього нам, я гадаю, найкраще тихенько піти звідси.

Гільмар. Ну як після цього людині високо тримати прапор ідеї? Ух!

Присутні перешіптуються, і зала порожніє. Руммель, Санстад і Вігелан теж виходять в сад, напівголосно гаряче сперечаючись між собою. Гільмар нишком вислизає направо. У залі лишаються тільки Бернік, Бетті, Марта, Лона і управитель Крап. Усі мовчать.

Бернік. Бетті, чи зможеш ти простити мені?

Бетті (дивиться на нього і посміхається). Знаєш, Карстене, ти ніколи ще не пробуджував у мене таких світлих надій, як сьогодні!

Бернік. Як це?

Бетті. Багато років я вважала, що ти колись був мій, а потім я тебе втратила. А тепер я знаю, що ти ніколи не був моїм, але упевнена, що будеш!

Бернік (пригортаючи її). О Бетті, я уже твій! Завдяки Лоні я почав тебе розуміти. Але нехай же і Улаф прийде сюди.

Бетті. Гаразд, я приведу його. Пане Крап…

Щось тихо каже йому, і він виходить через терасу.

Під час наступної сцени всі транспаранти і вогні в саду й на вулиці поступово гаснуть.

Бернік (стиха). Спасибі тобі, Лоно. Ти врятувала для мене і в мені все, що було кращого.

Лона. А чого ж я добивалась?

Бернік. Правильно чи ні?… Я все ще не до кінця зрозумів тебе.

Лона. Гм…

Бернік. Значить, ти не із ненависті? Не заради помсти?… Навіщо ж ти приїхала?

Лона. Стара дружба не іржавіє.

Бернік. Лоно!

Лона. Коли Йоган розповів мені про ту брехню, я заприсяглася, що герой моєї юності знов постане переді мною чесним і правдивим!

Бернік. Я погана людина! Чим я заслужив це від тебе?

Лона. Ну, якби ми, жінки, питали про заслуги, Карстене!..

Еуне входить у сад з Улафом.

Бернік (кидаючись до нього). Улафе!..

Улаф. Тату, даю тобі слово ніколи більше…

Бернік. Не тікати?

Улаф. Так, так, даю тобі слово, тату!

Бернік. Ія даю тобі слово, що ти ніколи більше не матимеш причин для цього. Учись і рости собі не як мій спадкоємець, а просто як майбутня людина, що знайде своє завдання у житті.

Улаф. І ти дозволиш мені бути, ким я хочу?

Бернік. Дозволю.

Улаф. Спасибі, тату. Ну, то я не хочу бути підпорою суспільства.

Бернік. Справді? Чому?

Улаф. Ні, це, мабуть, так нудно!

Бернік. Ти повинен бути сам собою, Улафе, все інше прийде згодом… А ви, Еуне…

Еуне. Знаю, пане Бернік, — я звільнений.