Читать «Ляльковий дім» онлайн - страница 14

Бернік. Я не давав вам ніяких підстав для подібного припущення. Слід було зробити все можливе і на «Індіанці», а цього не зроблено.

Еуне. Днище все прогнило, пане консул; чим більше латаємо, тим гірше.

Бернік. Причина не в цьому. Управитель Крап відкрив мені всю правду. Ви не вмієте працювати з новими машинами, які я завів, або, вірніше, не хочете з ними працювати.

Еуне. Пане консул, мені вже за п'ятдесят. Я змалечку звик до старого способу праці.

Бернік. Він більше не підходить. Не подумайте, Еуне, що я турбуюсь про бариші; на щастя, я не маю в цьому потреби. Але в мене є обов'язок перед суспільством, в якому я живу, і перед фірмою, яку я очолюю. Якщо я не обстоюватиму прогрес, то його й не дочекатись тут.

Еуне. Я теж за прогрес, пане консул.

Бернік. Так, для вашого обмеженого кола, для робітничого класу. О, я знаю вашу агітацію. Ви виголошуєте промови, баламутите народ, а коли справа доходить до прогресу на практиці, — взяти хоча б нові машини, — ви тоді не хочете брати участі; ви боїтесь.

Еуне. Так, я й справді побоююсь, пане консул, мені страшно за багатьох з тих, кого ці машини позбавляють шматка хліба. Ви, пане консул, часто говорите про свій обов'язок перед суспільством; але, мені здається, суспільство теж має свої обов'язки. Як сміють наука і капітал пускати в дію нові винаходи, поки суспільство не виховало покоління, яке може ними користуватись?

Бернік. Ви надто багато читаєте і розумуєте, Еуне. Для вас це не підходить. Це вселяє в вас незадоволення своїм становищем.

Еуне. Не те, пане консул; але я не можу байдуже дивитись, як звільняють одного за одним тямущих робітників і позбавляють їх хліба через ці машини.

Бернік. Гм! Винайдення книгодрукування також позбавило хліба силу-силенну писців.

Еуне. Чи ви б так само розцінювали цей винахід, пане консул, якби ви самі були тоді писцем?

Бернік. Я вас покликав не для диспуту. Я послав за вами, щоб сказати вам: «Індіанка» має бути готова до виходу в море післязавтра.

Еуне. Але, пане консул…

Бернік. Післязавтра, чуєте! Одночасно з нашим власним судном і ні годиною пізніше. Я маю серйозні підстави поспішати. Ви читали сьогодні газету? Ну, то знаєте, що американці знов бешкетували. Цей розбещений набрід скоро все місто поставить догори ногами; жодна ніч не минає без бійки в трактирі або на вулиці, — про інші неподобства я вже й не згадую.

Еуне. Люди погані, це правда.

Бернік. А кого звинувачують у цих неподобствах? Мене! На мене все скидають. Ці газетні писаки досить прозоро натякають, що ми зайняті головним чином власним судном. Я поставив собі за мету впливати на співгромадян силою свого прикладу, і що ж? — я повинен терпіти подібні вихватки?… Ні, я цього не потерплю. Я не можу дозволити отак принижувати моє добре ім'я.

Еуне. Ну, репутація пана консула така міцна, що витримає і це, і значно більше.

Бернік. Не тепер! Саме тепер мені потрібна цілковита пошана, цілковите співчуття усіх співгромадян. Я затіяв велике діло, як ви, мабуть, чули, і якщо підступним людям пощастить хоч трішечки похитнути безумовне довір'я до мене суспільства, — це може завдати мені чимало клопоту. Через це я за всяку ціну хочу заткнути рота усім отим злісним газетним писакам і тому призначив вихід судна на післязавтра.