Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 615

Страшний розгром першої колони примусив білих припинити оточення Будьонного, — початковий план був зірваний, і він зараз же скористався цим замішанням противника. Тієї ж ночі на світанку будьоннівці атакували другу колону мамонтовців, вона також не витримала удару і відступила до залізниці, під охорону бронепоїзда. Він ішов з Воронежа, важко гуркочучи, через мости. Під сталевими баштами його, коло шестидюймовок і кулеметів артилеристи офіцери вдивлялися в туман, що повільно розходився. Час від часу попереду на колії з’являвся зв’язківець, який махав прапорцем. На хвилину бронепоїзд спинявся, приймаючи відомості. Так стало відомо про тяжкий стан другої колони, яку будьоннівці гнали до залізниці.

Бронепоїзд розвинув швидкість. Не змовкаючи, ревів хриплий гудок на його паровозі, даючи знати своїм про близьку допомогу.

Артилеристи, що дивились в баштові щілини, побачили невиразну в тумані тінь, — вона мчала колією назустріч бронепоїзду. Він застопорив і дав задній хід. По тіні, що швидко виростала, вдарили з гармати. Але було вже пізно. Великий товарний паровоз, пущений без людей, на всіх парах налетів на передній сталевий вагон бронепоїзда. Паровоз був весь — спереду і з боків — обкладений динамітом. Гримнув вибух. Зараз же від детонації вибухнули снаряди в броневагоні. В вихрі землі, піску, вогню, диму, пари броневагон став сторч і перекинувся, роздавлюючи і стягуючи під укіс всю чудову сталеву черепаху.

Друга колона мамонтовців утекла на Воронеж, Туди ж — без бою — почала відступати і третя колона, Але її примусили прийняти бій — на четверту добу цього нечуваного побоїща — і вщент розбили її, встеляючи на версти поля і пагорки порубаними станичниками.

Розкидані, втративши в деяких полках майже половину складу, всі донські й кубанські дивізії відійшли за річку. Туди ж — вранці двадцять четвертого — підступили головні сили будьоннівців. Дерев’яний міст, що охоронявся попівською командою і тепловськими юнкерами, був покинутий цілим. З боку міста стріляло кілька батарей, підкидаючи стовпи болота й води. Будьонний під’їхав до мосту і побачив, що він збудований на живу нитку. Він викликав музикантів з срібними трубами й наказав їм перейти на той бік річки і там грати щось дуже веселе, задьористе, — марші й польки. Учні консерваторії, — як були тоді взяті: в куцих шинельках, з жовто-червоними нашивками на плечах, — побігли через міст, і — тільки-но встигли перебратися — в нього вдарив снаряд, і він завалився. Під гуркіт вибухів, напівживі від страху, музиканти задуділи й заревли в срібні труби…

Кожному кінному бійцеві був даний в руки артилерійський снаряд. «Вперед, вперед!» — закричали комісари й командири і поперед ескадрону кинулися в крижану воду, що кипіла й вирувала від вибухаючих снарядів. На глибині люди сповзали з сідел і пливли, тримаючись одною рукою за гриву, другою підтримуючи снаряд. Поскакали в сердиту річку артилерійські запряги, волочачи гармати по дну. Переправившись, будьоннівці, злі й мокрі, на мокрих конях, гаряче атакували Воронеж. Але й тут дивізії Мамонтова і Шкуро не прийняли бою і поквапно одійшли за Дон, в бік Касторної.