Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 606

Телєгінський ескадрон, призначений в сторожову охорону, стояв скраю болота. На південь починалось поле, де час від часу маячіли білі розвідники. Було відомо, що з того боку групувалась одна з трьох мамонтовських колон. Там ночами мерехтів у хмарах слабий відблиск вогнищ.

В ескадроні також було чимало розмов навколо наступного бою, на який з’їхались такі небувало великі й могутні кінні маси. Старий кавалерист Горбушин розповідав, як у чотирнадцятому році був один такий бій під Бродами:

— Австрійська гвардійська дивізія — чотири полки — завзято атакувала нашу легку кавалерійську дивізію, та після цього бою австріяки вже відвели всю свою кінноту в тил… Атакували вони зверху, з півгори, розраховуючи:; бити наших у видолинок. А наші вилетіли назустріч з видолинка під гору, на флангах по чотири козачих сотні з піками, в центрі улани, з піками теж, та охтирські гусари, з жовтими околичками, жовтими кантами, — молодецькі були гусари! Наші розуміють, що австріякам, з гори, з такого розгону, не можна буде завертати, — і як почали вони з нами зближатися, не сподівались вони такої нашої злості, стримують коней, — пізно! Наші їх піками — знизу вгору — дуже зручно; ткне, та піку кине, та через строй проскочить, та обернеться, і — рубає шаблею, та не по плечах, — у них під погонами підкладені сталеві пластини, — а впоперек тулуба… Так і лишились лежати на півгорі всі чотири гвардійських полки, порубані, приколені до землі піками, — страхіття!

Латугін, який не дуже любив, коли хто-небудь при ньому цікаво розповідав, перебив цього старого рубаку:

— Ну да, було, було, мало що було, це міг бути випадок… А ти розкажи про те, як троє наших червоноармійців німецький батальйон захопили… Не знаєш? A-а!.. Тожбо й є, що треба було б тобі знати…

— Ану, розказуй, Латугін, — залунали голоси. Він сидів навколішки біля вогнища, коло самого жару, що освітлював його змарніле обличчя, на ньому лишились самі жили після трьох тижнів гицання в сідлі. Він, Гагін і Задуйвітер з самого початку взяті були Телєгіним у комендантський батальйон і два місяці наїдали щоки, а тепер числились кавалеристами в складі ескадрону.

— Був у нас в Десятій Льонька Щур, іншого такого головоріза навряд чи можна знайти, коли навіть добре шукати, — почав розказувати Латугін, поклавши руки на ефес шаблі, поставленої сторч. — Минулої осені, коли він був ще в одній українській бригаді, виїхав він у розвідку з двома товаришами. їдуть вони, нічого не думають і напоролись на німців, на — без малого — цілий батальйон. Розташувались німці в глухій місцевості і варять собі суп..»